Засоби індивідуального захисту для бійців, а у просторіччі "броніки" під час війни – на вагу золота. Однак широкомасштабне вторгнення виявило чисельні прогалини вітчизняного оборонпрому у виготовленні бронежилетів. І хоча такі проблеми, як дефіцит і "чорна" спекуляція, з 2022 року вдалося подолати, їм на зміну прийшли бюрократія, нові стандарти якості та загострення конкуренції. Команда СтопКору дослідила, як розвивається національне виробництво та що заважає Україні остаточно позбутися імпортозалежності.
Як змінився внутрішній ринок засобів індивідуального захисту за два роки повномасштабної війни з рф та з якими викликами стикаються українські виробники? Подробиці – у матеріалі Ігоря Хмурого.
Хто є ключовими гравцями ринку?
Аби розібратись, що нині відбувається на вітчизняному ринку оборонної продукції, журналісти обрали п'ятірку найбільших виробників броні, які приймають участь у тендерах, та надіслали їм листи з проханням інтерв’ю і бажано екскурсії виробництвом. До вибірки СтопКору увійшли "Акрополіс", "Укртак", "Українська броня", "Темп-3000" і "Харківський завод засобів індивідуального захисту". Три останні компанії надали свій фідбек.
Зауважимо, через війну частина виробництв змінила адреси і не всі спікери бажали розкривати локації. Зокрема, Максим Плєхов, співвласник харківського заводу, погодився на спілкування онлайн. Наразі його підприємство входить до групи Львівського оборонного кластеру.
"На початок 2014 року було на українському ринку дві компанії, які мали дуже малі замовлення і потроху постачали продукцію до Нацполіції, тодішніх структур МВС, і Збройних сил. За вісім років до повномасштабного вторгнення, з’явилося до десятка нових компаній. Вони пройшли повний шлях розвитку, якщо казати про рівень технологій, розуміння. І вже на 2021 рік більшість українських компаній виготовляла може й не у великих об’ємах, але продукцію, яка була конкурентоспроможною не тільки на європейському рівні, а навіть на ринку США", – розповів він.
Як ситуація змінилась у лютому 2022-го?
Своєю чергою, керівник "Української броні" Денис Міліневський зазначив, що до початку повномасштабного вторгнення його компанія здебільшого працювала саме на американський приватний ринок, де мала свою нішу. В березні 2022-го засновник фірми визначив новий вектор – волонтерство: фахівці "Укрброні" шукали донорів та постачали бронезахист з-за кордону.
"Ми максимально поширили в просторі інформаційному інформацію про нас. У нас на фейсбуці, наприклад, близько 100 тисяч підписників. Ми з першого дня написали, як ми будемо працювати, всю інформацію про нас, про наші плани. Що ми збираємо кошти, ми привозимо і віддаємо військовим цю продукцію. Причому дуже важливий момент – ми все це робили по собівартості. Тобто засновник компанії заборонив жодної копійки заробляти на цьому", – зауважив він.
Зі слів Дениса, на початку широкомасштабної агресії рф на ринку бронежилетів коївся хаос. Фахівці "Української броні" завозили засоби індивідуального захисту десятками тисяч одиниць та обирали товар, спираючись на досвід. Менші волонтери завозили десятками або сотнями й інколи купляли захист, який не підходив за якістю та не міг бути поставлений ЗСУ. Було і чимало випадків "чорної" спекуляції.
"Були спекулянти, які намагалися купити у нас в тому числі і перепродати з націнкою в три, п’ять, десять разів дорожче. Бо була дуже велика нестача і люди готові були платити будь-які кошти. Дуже показовий приклад: якщо ми в березні брали кошти, щоб привезти шоломи по 3000 гривень – ми потім натикались в інтернеті на інформацію, що такі самі шоломи продають по 15 тисяч гривень", – згадує наш співрозмовник.
Отже, початок масштабного вторгнення змінив правила гри на ринку та запит армії на броню.
Слід зауважити, що дефіцит бронезахисту – не суто українська проблема. В історії сучасних війн досі не було подібного масштабу мобілізації людського ресурсу у такі стислі терміни. Але не на руку Україні зіграв і низький рівень локалізації виробництва. Адже вітчизняна оборонна промисловість протягом 30 років перебувала в занепаді через корупційні скандали і ризики.
"Питання локалізації – дуже велика проблема сьогодні. Скажу з особистого досвіду. Коли у перші дні після повномасштабного вторгнення я обривав телефони знайомим по всьому світу з проханням купити хоч щось. Матеріали, не готову продукцію. І мені, в тому числі деякі країни, не будемо казати які, відмовляли: "Ми не будемо підтримувати сторону конфлікту". Так, їхня точка зору з часом змінилася, але ті дні я пам’ятаю. Тому, якщо казати, що ми повинні мати повний цикл оборонного виробництва у себе – так", – наголошує голова правління "Львівського оборонного кластеру".
Діяльність ще одного виробника – "Темп-3000" – теж кардинально змінилась після початку великої війни.
Компанія "Темп-3000" вже багато років є найбільшим постачальником засобів індивідуального захисту казенним органам. Однак повномасштабне вторгнення залишило її без основної потужності. Утім, власники оговтались, знайшли ресурс та за рік відкрили новий завод в більш безпечному регіоні. Засновник компанії Юрій Євтушенко пригадує, що 2022 рік повністю змістив вектор їх зусиль на потреби армії.
"В 2014 році в нас обсяги були такими ж, як у 2022-му і 2024-му. Я міг виготовити в 2014 році навіть більші обсяги. Ми працювали на всю країну. Ми тоді охоплювали і цивільний ринок. Продавали жилети прихованого носіння. Зараз ми цього не робимо. Це моя особиста думка, що треба зараз працювати тільки на державу", – наголосив він.
"Темп" також виступає за максимальну локалізацію та індустріалізацію виробництва. Торік завод відкрив окремий цех із запікання керамічних плит. Сьогодні це – єдиний подібний кейс в Україні. Загалом компанія налічує декілька підприємств в різних регіонах. Власними потужностями тут виробляють тотальну більшість комплектуючих.
"Стрічка ременна – Україна. Тканина лицева – Україна. Пряжки пазові – Україна. Блискавка не нашого виробництва, але Баришівка – Україна. Балістична тканина, араміт – Україна. Нитку закупаємо, а тканину робимо тут. Кераміка – 100% Україна, від карбіду кремнія до вже спеченої пластини. Сітчате полотно з внутрішньої сторони – Китай", – розповідають на виробництві про всі деталі бронежилетів.
За локалізацію виступає і керівник "Української броні".
Каже, що на початку вторгнення Міністерство оборони стикнулося з великими та дороговартісними проблемами з імпортерами.
"Міністерство оборони в 2022 році зробило дуже великі передплати тоді, у розмірі до ста відсотків доходило. Там на мільярди гривень. Але турецькі компанії вони просто зникли. Вони або нічого не поставили. Або поставили за дуже низької якості, навіть нижчого рівню захисту. Я пам’ятаю ситуацію, коли десь у червні 2022 року мені телефонували хлопці, які замовили у турецької компанії. Їм поставили, але замість шостого класу, наскільки я пам’ятаю, був третій клас захисту. І вони не могли навіть передати до ЗСУ ті бронежилети", – згадує Міліневський.
Чому ж здійснити повну локалізацію виробництв так непросто і дорого?
Як зазначає журналіст Ігор Хмурий, в першу чергу, проблема у повністю "вбитій" хімічній галузі та майже знищеній легкій промисловості. Саме тому досі наші виробники залежать від імпорту.
"Сама тканина виготовляється з нитки, а нитка – з гранул. Локалізації виробництва нитки на сьогоднішній день немає. Про гранули – це взагалі хімічне виробництво, навіть мови не йде. Якщо казати про виробництво поліамідної нитки, це може бути рівень інвестицій близько 12-15 мільйонів доларів, або до 20 млн, з рівнем окупності до 20 років. Я не знаю, хто сьогодні на це піде, щоб ставити виробництво нитки в Україні", – коментує Максим Плєхов.
Водночас, компанія "Темп-3000" нещодавно все ж вирішила інвестувати у нитку. Але всі ці витрати й здобутки лягають на плечі виробників без конкретної участі держави.
"Є проблеми з логістикою. Тканину ми робимо самі. Але нитку ми закуповуємо. І стрічку ми робимо самі. Але нитку для стрічки і для тканини ми купуємо за кордоном. Дуже тяжко зараз логістика. Там, де ми завозили нитку за тиждень, максимум два – зараз ми щось не встигаємо за місяць завезти, а то й більше", – каже Юрій Євтушенко.
Ще одна проблемна точка – тендери.
Через великий розрив у потужностях конкуруючих підприємств відбувається так званий "природний демпінг". А далі в хід іде бюрократія.
"Був не так давно тендер на 80 тисяч бронежилетів. Він був розбитий на п’ять лотів. На два лоти вийшли учасники, і ось ця компанія-монополіст забрала ці два лоти. А на інші два лоти ніхто навіть не вийшов. Бо у держави є індикативна ціна, по якій вона вже закуповувала у компанії-монополіста. На сьогоднішній день це 27 500 гривень. І вона стартову ціну ставить цю. А у всіх інших компаній собівартість вища, ніж ця ціна, і їм немає сенсу виходити на торги, бо вони не можуть собі у збиток постачати", – розповідає керівник компанії "Українська броня".
Ідеться саме про "Темп-3000." Маючи високий рівень вкладень та налагоджені процеси індустріалізації, ця фірма здатна виробляти бронежилети за ціною, яка нижча собівартості конкурентів. За словами пана Євтушенко, компанія постійно вкладає ресурс в оновлення та розширення всіх вузлів виробництва. Навіть свіжий цех із запікання вже планують розширяти, щоб збільшити потужності. Аналогічно й з швейним підрозділом. Наразі в ньому працює 500 осіб у дві зміни, але скоро буде ще більше. 70% устаткування – дороговартісне автоматичне. Всі ці кроки зменшують собівартість, а отже і кінцеву ціну продукції.
А Міноборони потім не може закуповувати одну й ту саму продукцію за значно різними цінами. Тож виходить колізія.
Ще одне нагальне питання – якість і сертифікація.
Якщо раніше Міністерство оборони спиралося на доволі застарілі ДСТУ, або навіть внутрішню технічну специфікацію виробника, то минулого року нарешті стандарти бронежилетів оновили. Причому до уваги взяли реалії нашої війни, і вимоги до плит в Україні сьогодні – жорсткіші навіть за натівські.
"До цього у нас були стандарти радянські. І, на жаль, наша армія була забезпечена на 95% бронежилетами з металевими плитами. Це дуже важкі плити. Вони неефективні, вони руйнують здоров’я бійців, в них дуже важко воювати. Тому що коли бронежилет з підсумками, з шоломом, з додатковою амуніцією важить більше 20 кілограмів – то воювати, бігати в цьому навіть півгодини дуже важко. І бійці виснажувалися швидко. Такі плити на жаль на початок війни були на озброєнні тільки у нас, у росіян та у деяких африканських країн", – коментує Денис Міліневський.
За новими стандартами плити мають бути вже керамічними. Кожна партія бронежилетів проходить випробування у лабораторіях з відповідною акредитацією. Сьогодні таких в Україні лише декілька.
Команда СтопКору спробувала отримати коментар з деталями самого процесу випробувань, але нам відповіли, що ця інформація – не публічна.
Тож журналісти вирішили провести власний експеримент.
Для цього випросили у найбільшого постачальника Міністерства оборони – компанії "Темп-3000" – кілька екземплярів і повезли їх до приватного стрілецького клубу під Київом. Інструктор озброївся автоматом Калашникова та СВД, а набої взяли стандартні армійські.
"Жодна плитоноска не отримала наскрізного пробою. І це добрі новини. Але є нюанс. На жаль, до сих пір тотальна більшість армійських бронежилетів – все ще з металевими пластинами", – зауважує Ігор Хмурий.
Детальніше про реальний стан справ розповів боєць ЗСУ Володимир Чеславський, що боронив наш спокій на Авдіївському напрямку.
"Це ще продукція стара, яку треба замінювати. І клас захисту 4+. Це вже не відповідає тим викликам, які реально відбуваються на фронті. Тобто потреба вже 6+ – це те, що ми бачимо на росіянах. І є багато випадків, коли ведеш вогонь по супротивнику, він падає, потім знову встає", – розповідає військовий.
Окрім відставання в переоснащенні та оновленні, Володимир розповів, що у нас досі існує й проблема з розмірами. Бо старі закупівлі відбувались в уніфікованому форматі.
Тож з усіма питаннями редакція СтопКору звернулась до Міноборони.
У відомстві розповіли, що нові стандарти підігнали під реалії війни. Тому під час балістичного випробування лабораторії використовують російський патрон 7.62 версії Б-32 зі сталевим термозміцненним осереддям.
Щодо розмірної сітки та процентної части старих зразків бронежилетів – питання переадресували на командування сил логістики. А щодо тендерної бюрократії – до держпідприємства "Державний оператор тилу".
При цьому в Міністерстві зазначили, що задля мінімізації тяганини їхнє Центральне управління контролю якості зменшило кількість необхідних експертиз. Тепер при постачанні аналогічних виробів одного сертифікату вистачає на кілька договорів.
У загальних прогнозах щодо внутрішнього ринку та оновлення запасів МОУ було дуже обережним. Але відмітило, що орієнтується на вітчизняного виробника. Тому п'ять із шести бронежилетів, які стоять на забезпеченні ЗСУ – українського виробництва.
"Отже, у порівнянні з початком вторгнення, Україна зробила чималі кроки у внутрішньому виробництві броні та її якості. Але ці кроки виявили й цілу низку проблем. Повна локалізація наразі фактично неможлива через втрачену хімічну галузь. А максимально можлива потребує або підтримки держави, або великих та ризикованих інвестицій бізнесу. Сама процедура закупівель далека від досконалості через бюрократію. І тут є два боки медалі. З одного – спрощення ставить процедуру під корупційні та інші ризики. З іншого – теперішніх обсягів не вистачає для оновлення старого брухту", – резюмує Ігор Хмурий.
Нагадаємо, у ЗСУ показали бронеавтомобілі LAVR, що рятують бійців від ворожих артобстрілів. Ці надсучасні броньовики витримують обстріл зі зброї калібру 5,45 мм та 7,62 мм, а також влучання уламків снарядів під час мінометного чи артилерійського обстрілу.
Ще більше гарячих та ексклюзивних новин – у нашому телеграм-каналі та Facebook!
