Теорії змови та масові заворушення: експерти розповіли, як у світі та в Україні виходять з карантину

17.05.2020 14:00

Європа поступово виходить з карантину після піку коронавірусної інфекції. Україна наслідує приклад попри те, що пік не пройшла. З чого має починатися скасування карантинних обмежень, як це відбувається насправді та до чого тут конспірологічні теорії? Дізнавайтеся з ексклюзивного матеріалу, який підготували аналітики «СтопКору».

Ілюстрація: СтопКор

Протягом лютого-квітня 2020 Європі вперше з часів Другої світової війни довелося зіткнутися з настільки глибокою кризою, яка була спричинена пандемією коронавірусної хвороби. Криза охопила не лише економіку, але й соціальну сферу та приватне життя. За прогнозами, економічний спад країн єврозони протягом року може досягти майже 8% від загального валового продукту.

«Коронакриза» вже спричинила значні скорочення робочих місць, закриття частини малого та середнього бізнесу, збитки великих підприємств. Аграрний сектор стоїть перед загрозою втрати значної частини врожаю нового сезону.

Не оминув коронавірус і соціального виміру життя людства. Пацієнти, які не є хворими на COVID-19, але мають інші захворювання, не в змозі отримати належне лікування. Обмеження соціальних контактів та вимушена ізоляція спричинила такі негативні явища, як збільшення кількості депресій, випадків алкоголізму, самогубств, домашнього насилля та інші негаразди.

Люди не можуть вести звичний спосіб життя та отримувати задоволення, до яких вони звикли. У суспільстві накопичується негативне ставлення до карантину та інших обмежувальних заходів проти коронавірусу. Тому уряди країн змушені шукати шляхи їх послаблення.

У квітні Європа вперше змогла відчути результати заходів проти пандемії, що дозволило зробити певні обережні кроки у бік скасування карантину.

Першими почали скасовувати карантин ті країни, які свого часу швидко та рішуче припинили поширення коронавірусу, такі як Чехія, Словаччина, Литва. Згодом до них долучились Італія, Іспанія, Франція та Німеччина, які були найбільше уражені пандемією в Європі. Почали відкриватися школи, запрацював у ширшому обсязі громадський транспорт, відкрилася частина магазинів, перукарні, європейцям дозволили прогулюватися вулицями міст.

Чехія поступово скасовує карантинні обмеження Фото: Reuters

Для європейських країн оптимістичним прикладом для наслідування були Австралія та Нова Зеландія, які ще раніше майже повністю перекрили шляхи інфікування та скасували значну частину обмежень.

Українці так само перебували в нетерплячому очікуванні скасування карантину. Тому, попри те, що Україна ще не пройшла пік інфекції, а знаходиться на «плато», під тиском місцевого бізнесу та громадян український Уряд з 11 травня теж поступово почав пом’якшувати карантин.

Небезпеки під час скасування карантину. Рекомендації ВООЗ та ЄС: як має відбуватися вихід з карантину

Низка азійських країн, які першими зіткнулися з коронавірусною пандемією та успішно подолали інфекцію, ще раніше, у березні та квітні, запровадили пом’якшення обмежувальних заходів проти розповсюдження інфекції. На жаль, в цих країнах після пом’якшення режиму знову спалахнули хвилі інфікування нових громадян.

Наприкінці березня новий спалах стався у Гонконзі, що змусило уряд знову запровадити обмеження мобільності громадян, закрити бари та ресторани, обмежити транспортне сполучення.

На початку квітня аналогічно виникли нові вогнища інфікування в Сінгапурі: інфікування поширювалося в кварталах, де проживали трудові мігранти. Ці події змусили уряд Сінгапуру частково «відкотити» пом’якшення обмежувальних заходів проти коронавірусу.

Майже після повного припинення епідемії в Китаї ми знову спостерігаємо в цій країні нові хвилі інфікування коронавірусом у двох центрах: на півночі країни на кордоні з Росією та в місті Ухань.

У квітні азійські країни вразила друга хвиля COVID-19 Фото: The Atlantic

Наприкінці квітня в Європі з цією ж проблемою зіткнулася Боснія і Герцеговина, де після послаблення карантину зареєстрували зростання за два послідовних дня на 20 та 49 нових випадків коронавірусної хвороби.

На початку травня, коли епідемія в Південній Кореї, здавалося б, була вже далеко позаду, у країні стався новий спалах через скупченість відвідувачів нічних клубів. Корейці знову були змушені повертатись до закриття барів, ресторанів та клубів.

Подібні факти та схожій перебіг подій спостерігається також в інших місцях і країнах. Через це ВООЗ на початку травня виступила із застереженням про небезпеки, які можуть бути спричинені необережним послабленням карантину, а також запропонувала рекомендації, як їх уникнути. Кожна країна, яка поетапно послаблює карантин, має бути готовою в будь-який момент до нового спалаху, а система охорони здоров’я повинна мати достатні запаси ресурсів і засобів контролю інфекції.

Ще в середині квітня Європейський союз сформулював три головні критерії, за яких країна може послабити карантин, і ми вже детально аналізували коли, згідно з тими критеріями, Україна буде готовою до зняття карантину.

Нагадаємо коротко, що перед зняттям карантину ЄС пропонує розглянути три умови:

● Стабілізація та стійке зменшення темпів захворювання протягом вагомого проміжку часу.
● Достатня потужність медичних закладів, які здатні одночасно надавати медичну допомогу значній кількості пацієнтів із коронавірусною хворобою. Наявність достатніх запасів матеріалів, ліків, обладнання.
● Належна здатність служб країни до моніторингу, зокрема: широкомасштабне тестування, швидке виявлення та ізолювання інфікованих осіб.

Здавалося б, є чіткі критерії, які надані найавторитетнішими світовими інституціями — ВООЗ та ЄС, але природа політичних процесів у будь-якій країні робить процес ухвалення урядових рішень надскладним випробуванням для нації.

Як насправді ухвалюють рішення про зняття карантину

У будь-якій країні процес ухвалення рішень пов’язаний із політичним процесом, який включає послідовні етапи та певні компоненти. Розгляньмо спочатку, як взагалі ухвалюють політичні рішення в будь-якій країні, а тоді придивимось уважніше, як це відбувається у сучасному світі саме щодо ухвалення рішень про послаблення карантину.

Ухвалення політичного рішення не є раціональним процесом. У 2019 році 60 видатних європейських експертів у галузі антропології, політичних наук, менеджменту та дослідження поведінки підготували звіт «Розуміння нашої політичної природи». У цьому звіті вони показали, що ухвалення політичного рішення — це надскладний процес, на який впливають багато чинників, головні з яких наступні:

1. Помилкове сприйняття фактів та дезінформація: на розумові здібності людей, які ухвалюють рішення, впливає поточна інформація та дезінформація.
2. Емоції заважають нам бути раціональними. Людина, яка ухвалює рішення, завжди перебуває під впливом емоцій і часто не є спроможною відокремити емоції від раціональних аргументів.
3. Одноосібні рішення можуть бути хибними. Тому політичні рішення мають ухвалювати з використанням колективного інтелекту широкого кола експертів та політиків, що допомагає уникнути помилок.
4. Не існує єдино правильного раціонального рішення — рішення завжди залежить від наших цінностей та ідентичності.
5. Не існує окремих фактів без їх інтерпретацій. Ми завжди сприймаємо факти лише у ширшому контексті, який нам надають звичні стереотипи, історії, метафори, міфи та переконання.
6. За відсутності довіри та відкритості політичні рішення перетворюються на змагання конкурентних фінансово-політичних груп за ресурси країни.
7. Рішення, що засновані на об’єктивних свідченнях, у епоху політичного популізму перебувають у небезпеці.

Ці висновки — чудовий інструмент для кращого розуміння, чому уряди країн роблять стільки помилок у визначенні етапів скасування карантину та інших обмежувальних заходів проти коронавірусу.

Посадовці та політики є такою ж природною частиною суспільства в цілому, як будь-який інший пересічний громадянин із його забобонами, міфами та упередженнями. Політик не може бути вільним від впливів громадського континууму. Рішення — це завжди вагання, це баланс різних політичних груп, це врахування панівних громадських думок, котрі ґрунтуються на тисячах різноманітних факторів, лише мала частка яких заснована на раціональних підмурках.

Суттєво поглиблює негаразди з ухваленням урядових рішень те, що у сучасному світі, коли люди перенасичені інформацією, експертні знання до певної міри знецінені. Показовою є заява французького сенатора Клода Малюре під час парламентських дебатів у Франції стосовно рішення уряду про план виходу з коронавірусного карантину. Він буквально заявив наступне: «Що більше експертів, то менше розуміння. На щастя, ще є політики!».

Такі приклади можна перелічувати й далі, але є один дуже переконливий: адміністрація президента США Дональда Трампа практично усунула від участі в ухваленні ключових рішень щодо пандемії коронавірусної хвороби американську головну — і найавторитетнішу у світі — протиепідемічну інституцію «Центр контролю за захворюваннями» (CDC). Бо інституція своїми «небажаними порадами» заважала Трампу чинити на власний розсуд.

Директор CDC, доктор Роберт Редфілд (праворуч) з Дональдом Трампом 22 квітня на брифінгу щодо коронавірусу. Редфілд публічно суперечив президенту та з тих пір не з'являвся на брифінгах Фото: The Guardian

Наслідки цього рішення наочні. Пандемія вразила США в останню чергу, але зараз Cполучені Штати — світовий антилідер за темпами поширення інфекції та за кількістю інфікованих жителів.

Далі ми розглянемо, як формується громадська думка під впливом фейків, теорій змови та дезінформації про коронавірус, і як ця дезінформація мандрує без зупинок між кордонами та країнами та впливає на рішення урядів країн.

Як впливають на урядові рішення теорії змови та дезінформація

«Теорії змови» або «конспірологічні теорії» пояснюють певні події — зазвичай політичні, суспільні або історичні — наслідками таємного плану групи впливових осіб або організацій. Більшість конспірологічних теорій є хибними та не мають жодних доказів, щоб сприймати їх серйозно.

Але попри це, кожна серйозна глобальна подія народжує свої теорії змови. Багато людей залюбки користуються цими теоріями, бо вони легко пояснюють складні речі, їх дуже зручно за потреби пристосувати для обґрунтування власного негативного ставлення до певних подій. Вони не вимагають від людини зусиль перевіряти факти, бо зазвичай ґрунтуються на негативних емоціях та цінностях, а також на поширених міфах та упередженнях, які є невід’ємною частиною темної частини людської природи.

Сучасне інформаційне середовище, як ніколи раніше, сприяє народженню теорій змови. Вкинута в соціальні мережі та підтримана декількома авторитетами-блогерами конспірологічна ідея швидко поширюється та виходить за межі соцмереж до ЗМІ та на вулиці міст у вигляді приватного активізму або масових акцій протесту, перетинає кордони національних країн і захоплює думки широких верств глобального суспільства.

Народила свої конспірологічні теорії й пандемія Covid-19. Український кризовий медіацентр підсумував основні теорії змови, які зараз ширяться світом. Деякі з цих теорій більше поширені у світі, ніж в Україні. Певні з них дуже популярні саме в Україні.

Топові конспірологічні теорії про коронавірус Фото: Ukraine Crisis Media Center

Існує три основні конспірологічні теорії про Covid-19 як біологічну зброю, які конфліктують і виключають одна одну. Перша теорія стверджує, що вірус був створений в лабораторіях США як біологічна зброя. Друга теорія пропонує те саме, але наполягає, що вірусну зброю створив Китай. Відповідно третя теорія вказує на Росію як розробника біологічної зброї.

Ці три теорії не лише ширяться на рівні чуток і припущень під час побутових балачок. Вони отримали набагато вищій статус у вигляді обміну взаємними звинуваченнями між урядами країн, а громадяни решти світу підтримують ту з теорій, яка їм більше до вподоби. Адже всі ці теорії надзвичайно хиткі щодо обґрунтування та доказів.

Серед конкретних особистостей Білл Гейтс став однією з популярних мішеней у світі для теорій змови. Щодо нього найпоширенішими є наступні.

У лютому Білл Гейтс заявляв, що Фонд Білла та Мелінди Гейтсів витратить на боротьбу з COVID-19 до 100 мільйонів доларів Фото: EPA-EFE

«Теорія чипізації» стверджує, що під час вакцинації людині вживлятимуть спеціальний чіп, який надалі зможе контролювати людину.

Інша теорія наполягає, що Білл Гейтс володіє певним «патентом» на коронавірус і навмисно спричинив пандемію. З якою метою? Він розробляє вакцину від коронавірусу, від продажу якої він невдовзі отримає надприбутки.

Наскільки б не були абсурдними ці теорії, вони виявилися настільки переконливими для великої кількості людей, що підштовхнули масові протести в Австралії та Німеччині проти продовження карантинних заходів у цих країнах.

Саме через формування хибної громадської думки та масових акцій протесту теорії змови впливають на рішення уряду. Адже багато політиків-популістів воліють підіграти настроям і думкам людей, навіть коли вони абсурдні. Демократичний уряд за визначенням має зважувати на думку частини суспільства, навіть тоді, коли це думка меншості, але популісти викривлено використовують демократичні принципи та інститути.

В Україні найпоширенішою є теорія про те, що «вірус розкрутили ЗМІ, але насправді він не несе загрози». Варіації цієї теорії стверджують, що: а) людей страхають фармацевтичні фірми, аби отримати надприбутки; б) політичні лідери, аби встановити контроль на громадянами та обмежити їхні права.

Ті, хто воліють применшити загрозу коронавірусу, стверджують, що Covid-19 не шкідливіша за сезонний грип, що запобіжні заходи не потрібні, а важко хворіють лише люди похилого віку. Попри те, що ВООЗ не втомлюється спростовувати ці твердження, прихильники не зважають на аргументи та продовжують триматися цих теорій.

Щойно ми пояснили, як народжуються «природним» шляхом конспірологічні теорії. Але немає нічого природного, чим би на намагалися скористатися уряди агресивних авторитарних країн. Тому не викликає подиву, що використання та поширення теорій змов та дезінформації стали знаряддями сучасних гібридних війн. Пандемію уряди цих країн розглядають як сприятливий час, щоб завдавати тактичних ударів, попри негативні гуманітарні наслідки, які викликають такі дії. Загальновідомими світовими рекордсменами серед країн, які поширюють фейкові факти та конспірологічні теорії, є Росія та Китай.

Поширенням фейків і конспірологічних теорій активно займаються проросійські блогери Фото: скрін

Ось що повідомила в інтерв’ю політологиня Anamaria Dutceac Segesten, заступниця директора Центру Європейських досліджень при Універсітеті Ланд в Швеції: «Росія є найактивнішім виробником конспірологічних теорій. Вони вдосконалили свої методи, а такі канали як Russia Today та Sputnik годують людей ідеями про те, що вірус зроблений штучно в китайських лабораторіях як біологічна зброя».

Російські інформаційні канали переповіли майже усі конспірологічні теорії: про 5G-вишки, які сприяють вірусу та пригноблюють імунітет людини, про чіпізацію людей через вакцини, про навмисне розповсюдження вірусу різноманітними політико-економічними угрупуваннями, про те, що вірус — взагалі вигадка, про корисність вживання алкоголю від коронавірусу тощо.

Мета всіх цих суперечливих теорій, які одночасно проливаються зливою у вуха громадян, зрозуміла: підірвати віру населення у надійність і достовірність офіційної інформації. Після досягнення цієї мети можна вже повідомляти будь-які новини, будь-яку цілковиту вигадку, і вона сприйматиметься як правдоподібна.

Наприклад, російські телеканали повідомили вигадану новину, що після російської гуманітарної допомоги в Італії місцеві жителі почали знімати італійські прапори з будинків і вивішувати російські.

Останнім часом значно зросла активність Китаю у дезінформаційних кампаніях, які стосуються пов’язаних із коронавірусом тем. Арсенал інструментів, які використовує Китай, схожий на російський: лавина конспірологічних теорій у новинах, які підривають довіру до фактів та офіційних повідомлень, фабрики куплених ботів у соціальних мережах, вигадані факти.

Ось що сказав директор чеського аналітичного центру «Європейські цінності» Якуб Янда: «Ми бачимо, що масштаби ворожого втручання Китаю в справи Європи в останні роки швидко зростають, і, якщо ми займаємося політикою безпеки та захистом суверенітету ліберальних демократій, загроза китайського шкідливого впливу — це зараз одне з ключових для нас питань».

В Україні відповідальними за кампанії дезінформації є переважно російські спецслужби та фабрики ботів. Ось що повідомила нещодавно пресслужба Служби безпеки України: «Під час карантину Служба безпеки України заблокувала понад 2,3 тис. інтернет-спільнот із загальною аудиторією понад 980 тис. користувачів, викрила 323 інтернет-агітаторів, які поширювали різноманітні фейки про епідемію коронавірусної хвороби. Служба зафіксувала активізацію російських троле- та ботоферм у закликах до порушення карантинних обмежень, інформаційної підтримки акцій протесту».

Причинами акцій протесту проти карантинних обмежень є переважно економічні вимоги, але при цьому часто учасники акцій використовують гасла конспірологічних теорій.

Теорія «колективного імунітету» проти теорії «елімінації вірусу»

На жаль, «колекція помилкових теорій» продовжує збільшуватися з перебігом пандемії. Ще однією оманливою теорією стала доцільність застосування концепції «колективного імунітету» до подолання пандемії коронавірусної хвороби. Цей підхід до протидії коронавірусу не виглядав на початку абсурдно, але, як виявилося згодом, ця стратегія значно применшила загрозу новітнього коронавірусу. Те, що застосування концепції «колективного імунітету» у випадку з Covid-19 є неприйнятним, людство мало переконатися на трагічному досвіді цілих країн.

Одним із найбільш послідовних прибічників стратегії «колективного імунітету» на початку пандемії була Велика Британія.

У класичному вигляді стратегія передбачала наступне. Країна має «дозволити» до 60-70% своїх громадян перехворіти на коронавірусну інфекцію, аби їхній організм створив імунітет і почав виробляти антитіла до коронавірусу. Коли 70% населення країни має імунітет, інфекція зазвичай припиняє ширитися.

Оскільки країна, яка дотримується теорії колективного імунітету, розуміє, що у разі спалаху вона отримає багато важкохворих пацієнтів, до цієї теорії додали пом’якшувальний фактор. Аби медичні служби країни мали змогу впоратися з великою кількістю хворих, метою дій уряду встановили відтермінування піку епідемії, сплощення графіку розвитку епідемії, розтягування епідемії в часі.

На початку пандемії цієї теорії у тій чи іншій мірі дотримувались уряди багатьох західних країн, в тому числі Німеччина, Франція, Нідерланди, Велика Британія та інші. Натомість коли вони неочікувано побачили неконтрольовану динаміку пандемії зі стрімким інфікуванням та масовими смертями в Італії та Іспанії, країни почали відмовлятися від цієї теорії.

Але вже було запізно: Західна Європа почала захлинатись у потоці важких хворих. В Іспанії, Італії, Великій Британії та Франції лікарі у певних ситуаціях навіть були змушені обирати, кому надавати інтенсивну медичну допомогу, а кому відмовити через брак шпитальних ліжок, обладнаних апаратами ШВЛ.

Папа Франциск молиться на порожній площі Святого Петра. Фото: Yara Nardi / AFP

І це при тому, що в цих країнах на той момент захворіло на коронавірусну інфекцію не більш як 1% людей! А що було б, якби захворіло 70%, як того вимагає стратегія «колективного імунітету»?!

Натомість ті країни, які із самого початку відмовилися від запровадження помилкової теорії колективного імунітету як засобу долання пандемії, успішно впоралися з коронавірусом за допомогою суворого карантину та ранньої ізоляції всіх хворих з підозрою на коронавірус та контактних осіб.

Ця альтернативна стратегія отримала назву «стратегія елімінації вірусу».

Перші приклади успішного втілення цієї стратегії показали світу Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Австралія, Нова Зеландія.

Поліція патрулює Surfers Paradise Beach на золотому узбережжі Австралії. Фото: Дейв Хант / EPA

Їхні успіхи вражали. За допомогою своєчасних і рішучих дій вони уникли жахливих сценаріїв, які ми спостерігали в Західній Європі. Передусім це країни Центральної, Південної та Східної Європи: Австрія, Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина та інші.

Зрештою ВООЗ засудила «теорію колективного імунітету» та запропонувала країнам утриматися від її використання. Але частина політикуму багатьох країн продовжує применшувати загрозу пандемії та використовувати ментальні штампи «колективного імунітету», передусім «розтягування епідемії у часі та відтермінування піку».

Попри те, що Україна із самого початку фактично пішла шляхом рішучих дій з елімінації (повного усунення віруса-збудника хвороби) коронавірусу, багато українських політиків і урядовців досі використовують елементи концепції «колективного імунітету». Вони досі намагаються «розтягнути епідемію у часі з відтермінуванням піку захворюваності» тоді, коли завданням протиепідемічних заходів має бути мінімізація контактів хворих громадян зі здоровими, зменшення числа «R» і припинення нових випадків інфікування (про число «R» розповімо трохи згодом у тексті нижче).

Нарешті, наприкінці квітня Головний санітарний лікар України Віктор Ляшко також розкритикував ідею колективного імунітету через захворюваність і додав, що це — «середньовіччя».

Але нескладно навіть у його заявах простежити рештки теорії «колективного імунітету» у вигляді закликів «відтермінувати пік епідемії» та «розтягнути спалах у часі».

Зняття карантину, як політичне рішення, дуже рідко ґрунтується на раціональних критеріях

Проілюструємо декількома наочними прикладами, що процес ухвалення політичного рішення дуже рідко відбувається як раціональна дія, що обґрунтована об’єктивними критеріями.

Залишимо за дужками успішні приклади, коли такі країни, як Австралія, Нова Зеландія, Чехія, Словаччина, Південна Корея та інші країни-чемпіони у доланні пандемії, ухвалили рішення про пом’якшення карантину. Вони не є показовими, бо уряди цих країн настільки ефективно та швидко подолали інфекцію, що в них не встиг сформуватися громадський рух опору карантину.

Натомість у країнах, громадяни яких зазнали тривалих обмежень під час карантину, навіть на піку епідемії з великою кількістю померлих виникали масові протестні рухи.

У Європі початок цьому поклала Італія, де громадські протести спалахнули вже у березні.

Нижче ми розглянемо, як ухвалювали політичні рішення про скасування карантину в таких країнах, як Німеччина, Велика Британія, США та Росія. Спільним у цих країн є те, що вони всі охоплені великим епідемічним спалахом із великою кількістю хворих і померлих, а громадяни цих країн вийшли на масові акції протесту проти тривалих карантинних заходів. На цих масових акціях дуже часто спостерігаються гасла, що мають пряму належність до конспірологічних теорій.

Німеччина. Німеччина — типова демократія з парламентською формою урядування. Ми вже згадували про масові протести в Німеччині проти карантину, які пройшли під гаслами конспірологічних теорій. Але треба віддати належне уряду Німеччини, який намагався підійти до питання зняття карантину на засадах об’єктивних епідеміологічних критеріїв.

Початок пом’якшення урядових заходів проти коронавірусу в Німеччині пов’язали з таким важливим епідемічним показником як число «R». Це число розраховують епідеміологи і воно показує, скільки одна хвора особа заражає наступних контактних осіб. Якщо це число більше одиниці (один хворий заражає декількох наступних людей) — епідемія на підйомі, якщо менше одиниці — згасає.

Німеччина, єдина з країн Західної Європи, в якій спалахнув схожий на сусідні країни за масштабами епідемічний процес, але яка порівняно швидко та без відносно великих жертв скоротила кількість нових інфікувань у країні. Коли кількість нових випадків у країні суттєво зменшилася (Діаграма 1), а число «R» стало менше одиниці (Діаграма 2), в Німеччині після 20 квітня почали пом’якшувати карантин.

Діаграма 1. Кількість нових випадків Covid-19 в Німеччині по днях
Діаграма 2. Число вірусних репродукцій (число «R» — кількість інфікувань від одного хворого) в Німеччині по днях

Проте щойно Німеччина почала пом’якшувати карантин, захворюваність почала знову зростати, і шостого травня число «R» стало більшим за одиницю. Але на цей час країну вже охопила хвиля масових протестів.

Тому, на жаль, уряд Німеччини був змушений відкласти в бік раціональні аргументи, і саме в той день, коли число «R» почало зростати, Ангела Меркель оголосила нові масштабні пом’якшення карантину: відкриття шкіл, дитячих садочків, кафе, барів, ресторанів, магазинів.

Німецькі урядовці зважають на нетерплячість громадян щодо скасування карантину та скаржаться на те, наскільки важко переконати німців у необхідності збереження карантину. У цьому випадку спрацьовує так званий «парадокс профілактики»: люди не вірять у серйозність загрози, якщо профілактичними заходами вона була усунута, хоча у майбутньому вона все ще загрожує. У таких ситуаціях люди часто применшують загрозу, а профілактичні заходи розглядають як зайві та звинувачують власний уряд у марнотратстві.

Росія. Росія — авторитарна країна, в якій ухвалення рішень обмежене дуже вузьким колом осіб, які наближені до президента. 11 травня, в день, коли Росія зареєструвала рекордну кількість нових хворих на коронавірусну інфекцію, президент Путін оголосив про закінчення «канікул», які були оголошені наприкінці березня як евфемізм замість слова «карантин». Це при тому, що Росія наразі — на другому місці у світі за темпами поширення Інфекції (Діаграма 3).

Одночасно з цим центральний уряд Росії усунувся від вирішення проблеми та переклав відповідальність на регіональну владу, що ще більше погіршило координацію та ефективність протиепідемічних заходів. Очевидно, авторитарні уряди надто часто обмежують коло експертів, які залучені до ухвалення рішень, а авторитарні правителі не мають адекватного сприйняття реальності. Скасування карантину на піку пандемії — це винахід Росії, який вразив весь світ своєю оригінальністю.

Діаграма 3. Кількість нових випадків Covid-19 в Росії по днях.

Велика Британія. Велика Британія — демократична країна, яку очолив прем’єр-міністр, відомий популістськими поглядами. Прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон опинився між двома непримиренними «групами тиску» прихильників та супротивників скасування карантину.

Намагаючись догодити обом групам, він 9 травня оголосив про досить суперечливі заходи. З одного боку, він пообіцяв, що «карантин не буде скасований одразу», з іншого боку — закликав британців повернутися на роботу, навіть якщо на роботі нема можливості дотримуватися соціальної дистанції. Він також перестав згадувати звернення «залишайтеся вдома», натомість замінив його на «будьте уважні».

Попри те, що країна відчула лише перші ознаки спаду епідемії, а лікарні країни переповнені важкими хворими на коронавірусну інфекцію, під тиском політичних угрупувань та масових акцій громадян у країні ухвалене політичне рішення про поступове скасування карантинних заходів різними темпами в різних регіонах.

Діаграма 4. Кількість нових випадків Covid-19 у Сполученому Королівстві по днях.

США. США — демократична країна, яку очолив типовий політик-популіст Дональд Трамп. Про схильність Дональда Трампа ігнорувати поради експертів та профільних експертних організацій ми вже згадували, зокрема, про те, як він під час епідемії усунув від ухвалення рішень головну протиепідемічну організацію США — інституцію «Центр контролю за захворюваннями» (CDC).

Але ще до початку пандемії Президент США проігнорував усі попередження експертів про загрозу коронавірусу, що насувається на країну. Як і російський президент, Дональд Трамп фактично усунувся від відповідальності за координацію зусиль із протидії пандемії, переклавши весь тягар на уряди штатів. При цьому він не забув оголосити про намір зняти карантин, не дочекавшись епідемічного спаду — все для того, аби сподобатися американському виборцю. Адже попереду в США президентські вибори.

Навіть на піку епідемії коронавірусної хвороби в країні він не визнає серйозності ситуації та називає попередження головного інфекціоніста країни про передчасність зняття карантину «неприйнятним».

Діаграма 5. Кількість нових випадків Covid-19 у США по днях.

А що в Україні?

Перерахуємо основні фактори, які мають вагомий вплив на ухвалення рішення про скасування карантину в Україні:

Перше. В Україні захворюваність все ще висока. Наразі ми не бачимо ознак зменшення захворюваності, й скасування карантину не відповідає критеріям ВООЗ та Європейського союзу, які ми обговорювали раніше.

Діаграма 6. Кількість нових випадків Covid-19 в Україні по днях.

Друге. У країні поширюється масовий протестний рух проти карантину. Причини протестів полягають переважно в економічній площині: відсутність належної підтримки уряду під час вимушеного припинення роботи транспорту, малого та середнього бізнесу, несправедливість і недобросовісна конкуренція з боку великих підприємств і торговельних мереж.

Місцеве самоврядування часто або саботує, або скасовує карантинні обмеження, як це сталося у Черкасах або в Одесі.

Третє. Багато українців применшує коронавірусну загрозу. Як ми показали раніше, головна конспірологічна теорія українців — «коронавірус розкрутили ЗМІ». Тому вони часто ігнорують необхідність обмеження мобільності та соціального дистанціювання.

1 травня мер Києва Віталій Кличко поскаржився: «Цими днями було три вихідних. І в столиці відбувалися просто масові гуляння! Хоч ми і закликали дочекатися на послаблення та дотримуватися правил безпеки. Дехто зараз питає: а навіщо був потрібен карантин?...». Громадяни втомилися від карантину і воліють скасувати його.

Тож питання, чи може рішення про скасування карантину в Україні не бути суто політичним, на жаль, залишається риторичним.

Читати також:
Приєднуйся до нашої армії антикорупціонерів! Підписуйся на нас у Telegaram, Facebook, Youtube та Twitter й Instagram!

Коментарі


X