“Те відчуття, коли тобі дуже соромно. Не за себе”, – Ася Шевченко про скандального суддю Чванкіна

01.06.2019 20:05

Автор: Ася Шевченко, журналіст

Завхоз 2-го дома Старсобеса был застенчивый ворюга. Все существо его протестовало против краж, но не красть он не мог. Он крал, и ему было стыдно. Крал он постоянно, постоянно стыдился, и поэтому его хорошо бритые щечки всегда горели румянцем смущения, стыдливости, застенчивости и конфуза. /І. Ільф, Є. Петров “12 стільців”/

Сергій Чванкін – постать непересічна. Він голова Київського райсуду в Одесі, але при цьому декларує чи не злиденний спосіб життя. Його дім в елітному ЖК записаний на улюблену тещу-пенсіонерку, він не має власної автівки, і, з його слів, навіть його підлеглий помічник-тезка успішніший за нього, бо, знову ж таки, з його слів, той має авто і навіть підвозить час від часу свого шефа. Просто “Блакитний злодюжка”. Така історія.

Утім, пан голова суду наразі проходить атестацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Каже, будиночок і земля біля нього вартували його тещі всього лише якихось 69 000 доларів. І все б нічого. Ось тільки з досвіду будівництва приватного будинку моїми батьками на околиці Києва (який вони і досі не облаштували до кінця, і це з 2012 року) я знаю дуже чітко: це брехня.

Будинок пана судді знаходиться в елітному районі, це такий собі приватний сектор для багатіїв під назвою “Оазис”. Туди не пройти, не проїхати. Там скрізь охорона і камери. Моя колега намагалася дізнатися в ріелторів про ціну на будинок в елітному “Оазисі”, проте усі (!) дружно відмовились щось коментувати на камеру. Я вирішила писати на приховану камеру телефона. Представилась помічницею бізнесмена Олександра з Києва, який понад усе бажає житло в Одесі. На диво (м'яко кажучи, я не виглядаю на помічницю бізнесмена, я здебільшого в кедах, джинсах і клітчастій сорочці), мені чомусь повірили. Провели справжню екскурсію. Показали будинки, які виставлені на продаж в цьому районі, а це 15-20 хвилин пішки від моря. Ціна варіювалась від 400 000 до 700 000 доларів за будинок задекларованої Чванкіним квадратури. Пишу оператору Саші: “Дзвони і питай про “Оазис”. Це було дуже смішно, коли оператор Саша набирав і грізно говорив: “Це дешево, мене це не цікавить. Хочу в Оазисі”. Ріелтор це чув і аж підстрибував: “Але ж там геть інші ціни! Там будинки від мільйона доларів, і вони порожні, їх треба обставляти, прибирати після забудови! Це не вигідно!” Але і ріелтор розумів, що відсоток від продажу в “Оазисі” буде значно більшим. Тому відвіз мене туди. І наче приспівував: “Там на мільйоні якийсь торг буде, як правило, якихось 100 000 уступається”. “100 000”, – думаю я. “Боже, як нудно я живу!”...

Я також знала, що у Чванкіна є два паркомісця, проте він не задекларував жодної автівки, знала, що проводив зустрічі своєї ГО в дорогезних ресторанах і прикривався, що, буцімто, це USID спонсорувало, утім в USID нашим колегам відповіли, що нічого подібного не було…

Тому коли я йшла спілкуватися з самим суддею, я знала, що на комісії ВККСУ він збрехав як мінімум тричі, і просто хотіла подивитись в його очі. Вперше він обіцяв скликати прес-конференцію за участі одеських активістів і журналістів. Вдруге. Ну, все це є в сюжеті…

Утім, в сюжеті немає всього того бруду, який вилили на мене одеські “активісти”-тітушки під час конференції. Ким я тільки не була – і хвойдою, і мавпою, і потворою. На наші запитання пан голова так і не спромігся відповісти, адже з боку “активістів” повсякчас лунали оди вдячності "Одеських правозахисників" голові Київського райсуду.

Тим часом все це фільмував співробітник суду. І яке ж було наше здивування, коли на виході з цього шапіто до мене підійшов чоловічок зі словами: а де ж наші гроші, які ви (тобто я) обіцяла за акцію проти Чванкіна. І мала я за це заплатити ні багато ні мало – по 500 грн за людину, а він їх зібрав цілих шість. Все це з серйозним виглядом знімав на камеру співробітник суду, який, щоправда, представився юристом... Штовханина продовжилась і на виході, тривала близько години, потік свідомості на мою адресу і на адресу знімальної групи тривав трохи довше.

Під тиском розправи правозахисника Влада змусили видалити відео, яке він фільмував під час заворушень, а потім хлопця силоміць викинули за паркан.

За нашою машиною вели стеження, проте ми відірвались.

Понад усе мене вразив хлопчик-пристав біля кабінету Чванкіна. Адже в цьому суді я вже була до цього часу, бачила, що він працює приставом. А того дня в блакитному спортивному костюмі він виконував роль тітушки. А я все думала: він, напевно, дуже нужденний, якщо готовий переступити через свою совість і говорити такі принизливі й обурливі речі.. Мені до цього часу ніколи не було так соромно. Це те відчуття, коли тобі дуже соромно. Не за себе.

Фінал: цирк поїхав, а клоунів залишили. Сергій Чванкін, а Вам не соромно за цю виставу?

“– Это что – на машинном масле?

– Ей-богу, на чистом сливочном! – сказал Альхен, краснея до слез. – Мы на ферме покупаем.

Ему было очень стыдно”. /І. Ільф, Є. Петров “12 стільців”/

Коментарі