Дмитро Снєгирьов
Дмитро Снєгирьов Експерт, співголова ГІ "Права Справа" - публікації на сайті Стопкор

Подвиг нескорених: на Волині відзначають роковини бою УПА проти нацистів

Подвиг нескорених: у Загорові відзначають роковини бою УПА проти нацистів. Новий Загорів – невеличке село в Локачинському районі Волинської області. Основна його пам'ятка – Загорівський монастир, заснований, за переказами, ще в другій половині XII століття ченцями з Києва, які рятувалися від татаро-монгольської навали.

SC TOCHKA ZORU SNEGIREV
На Волині відзначають роковини подвигу нескорених Ілюстрація: СтопКор

Подвиг нескорених: Загорівський монастир

Заснований монастир був Петром Загоровським у XVI ст. Перша згадка про монастир датується 1566 роком і повідомляє, що за своє зцілення від хвороб шляхтич Загоровський розпочав будівництво мурованого храму на місці дерев'яного.

Наступний власник Нового Загорова – Фадій Чацький – прибудовує до вівтарної частини новий монастирський двоповерховий братський корпус.

Монастир до 1719 року був православним, потім прийняв унію. У монастирі перебував живописець Іов Кондзелевич, відомий перш за все п'ятиярусним іконостасом для монастирської Воздвиженської церкви у Скиті Манявському (1698-1705 pp.). Український іконописець у Загорові впровадив малярську й різьбярську школи. На той час ще молодий Іов для монастиря виготовив кіот (престол).

З Візитації 1824 р. довідуємося, що місцеві жителі з унії перейшли у православну віру. У 1886 р., під час експедиції Волинню, Загорівський монастир відвідав професор А.Прахов. Він виконав ряд фотографій, фіксуючи загальний вигляд головної монастирської споруди та її інтер'єр, які можна вважати першим відомим нам іконографічним матеріалом святині.

До 1917 р. Загорівський монастир не зазнав жодних змін

Відомо, що станом на 1908 р. в монастирі існувало три церкви: головна – Різдва Пр. Богородиці, придільна тепла Трьох святих (на першому поверсі південно-східного монастирського корпусу) та Воздвиження Чесного Хреста – в південному монастирському корпусі. Тоді ж у монастирі існувала початкова школа в пам'ять 900-ліття Волинської єпархії.

Zagorivskyi Monastyr
Загорівський монастир Фото з відкритих джерел

Після громадянської війни землі Західної України, в тому числі Володимир-Волинського повіту, куди входило село Новий Загорів, перейшли під юрисдикцію Польської держави. У 1921 р. Загорівський монастир знову повернули греко-католикам.

Подвиг нескорених: українські повстанці проти окупантів

Улітку 1943-го року німецькі окупанти оголосили Україну «зоною антипартизанських операцій». До боротьби з українськими повстанцями було залучено Еріха фон дем Баха-Зелевскі – командувача німецьких протипартизанських формувань на Східному фронті.

На початку червня 1943 р. відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію та встановили своє правління в кількох регіонах Волині – Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі.

Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів, якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці фронту, де зазнавали невдачі.

Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 р. було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі-Малинськ на шляху Рівне-Сарни. У передніх вагонах їхало 150 гестапівців карного загону. Вони верталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та всякі припаси.

Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс.

Волинь у 1943 році

У травні і червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся та Волинь, обмежують володіння окупантів лише територіями головних шосейних шляхів та залізничних ліній.

На початку серпня 1943 р. відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернене населенню.

У ніч із 19 на 20 серпня відбувся напад повстанців на м.Камінь-Каширський. Після жорстокого бою повстанці перемогли та здобули цінні трофеї: понад 20 тис. набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню пістолетів, 16 друкованих машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідлами, 7 мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів. Ворог втратив 100 чоловік убитими.

Подвиг нескорених: вересень-1943

Удень 8 вересня 1943 року повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка ("Берези") увійшла до Нового Загорова. Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який на випадок зустрічі з німцями мав стати надійною точкою оборони.

Довго на «гостей» чекати не довелося. Проти чоти з 44 повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських козаків і роту поліції із фольксдойчів – усього близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь, втративши близько 40 бійців.

Німці спробували підпалити смолоскипами монастир і піти на штурм. Однак усе це виявилося безрезультатним — окрім нових втрат, окупанти не домоглися нічого.

Зі спогадів учасників того бою: «Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати... Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом із ними власівці та «фольксдойчі».

Бій тривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули нові машини з солдатами. Береза обміркував ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря».

Znak
Пам'ятний знак на честь подвигу нескорених Фото з відкритих джерел

Тоді німцями було прийнято рішення запросити підкріплення

Повстанці ж, розуміючи трагічну складність свого становища, вирішили закріпитися в монастирі та тримати оборону в святих стінах.

Уранці 9 вересня до Нового Загорова були перекинуті додаткові сили жандармерії. Підмога до німців прибула з трьох боків: з Володимира-Волинського, Горохова та Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, тож відступати було непросто. Але монастир був сполучений із шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці і скористалися.

Тепер проти повстанців виступало понад 700 бійців, котрі мали на озброєнні міномети та артилерію. Обстріл монастиря тривав цілий день, а увечері до німців прибуло підкріплення — десять легких танків. Також три німецькі літаки розпочали бомбардування монастиря. Повстанці витримали авіаудари, сховавшись у глибоких підвалах храму, і відбили нічний штурм.

10 вересня стало справжнім випробуванням повстанського духу

Протягом цілого дня німецькі сили штурмували монастир. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників.

З ночі 10 до середини дня 11 вересня німецькі окупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів, у тому числі і свого командира Березу, але позицій не здали.

У ніч на 12 вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і, вдаривши по німецьких окупантах одразу у двох напрямах вирвалися зі смертельного кільця.

О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, упівці кинули на позиції ворога гранати і у спричиненому безладді пішли на прорив... Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, вже після того, як затих бій.

Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря

Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня.

Степан Хринюк, псевдо «Терен» (1923 р.н., уродженець села Скобелка Горохівського району), був тим самим пораненим, якого повісили нацисти, знайшовши його в залишеному повстанцями монастирі. За свідченнями місцевих жителів, Хринюк був вихідцем із бідної сім'ї, в підлітковому віці залишився без батьків. Був русявий, високого зросту, плечистий, міцний. Характер мав бойовий, рішучий. А ще мав соковитий сильний голос і хороший музичний слух.

Трупи 29 захисників монастиря зібрали та поховали місцеві селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.

Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90-100 чоловік убитими та 150-200 пораненими. За іншими джерелами, німецькі втрати оцінюються в 540 чоловік убитими та більш ніж 700 поранених.

Монастир був зруйнований, але частково уцілів до наших днів.

Про боротьбу роти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука «Бій під стінами храму» та поема поета-шістдесятника Миколи Холодного «Пам'яті 29».

Читати також:
Приєднуйся до нашої армії антикорупціонерів! Підписуйся на нас у Telegaram, Facebook, Youtube і Twitter і Instagram!

Коментарі

Інші новини