«Майн Кампф» Путіна: які загрози для Європи несе псевдоісторичний нарис Путіна? 

19.07.2021 12:21

На цьому тижні стало відомо, що господар Кремля Володимир Путін опублікував статтю, при чому одразу двома мовами - традиційно російською і зовсім не традиційно - українською.  Майже одразу відреагував на неї і тимчасово повірений в справах США в ОБСЄ Джеймс Донеган. "Вона - як історичний вимисел, так і вкрай образлива для українського народу", - підсумував він. Тож, про що вона і що хотіла цим сказати офіційна Москва? Навіщо Путін вдався до історичних маніпуляцій вже українською і чому ця стаття є обов'язковою для читання російськими військовими? Про все це читайте в новому матеріалі з рубрики ХЗ

hitler putin
Ілюстрація: СтопКор

Путін - не історик. Путін - юрист, кдбешник, маніпулятор, та хто завгодно, але не історик. Тим не менш, стаття, видана за його авторством - це суцільний історичний екскурс з подальшим навязуванням “однонарідності”, української штучності і  “взаємовигідності” від єднання з іншим “руським миром”. Історичний - якщо, звісно, так можна назвати вирвані з контексту і щедро приправлені великоросіською пропагандою тези. Деякі я зібрала в цьому метеріалі. 

Звичайно, і я не історик, а тому розбір саме історичної складової залишаю за фахівцями - і це дійсно цікаво було б почути чи почитати. 

Перше, що одразу привернуло увагу - цитата: І росіяни, і українці, і білоруси – спадкоємці Давньої Руси”. Саме словосполучення “Давня Русь” вже декілька років використовується в російському інформаційному полі. Але для українців, як, напевно і для “братів” білорусів, воно неабияк ріже вухо. Тому що в нашій історичній традції скоріше звикли до назви “Київська Русь”. Що характерно, і в західній традиції теж лунає саме звична для нас Русь з прикметником Київська. Звідки ж виникла Давня? Вікіпедія зберігає в своїх архівах хто,  коли і які матеріали  публікував. Стаття про Давню Русь виникла там 20 лютого 2014 року. Це дуже знакова дата для України - так званий Кривавий четвер -   в Києві на Майдані вдень відбувається наймасштабніший розстріл мітингуючих провладними силовиками, але вже надвечір того ж дня Янукович погодився на дострокові вибори. Водночас, коли перед головною сценою Майдану проносили труни із загиблими повстанцями, Парасюк поставив ультиматум про складання Януковичем повноважень достроково. А за сотні кілометрів від Києва, в Криму починається російська інтервенція. Ви, звичайно, можете зауважити, що анексія Криму почалась трохи пізніше. Однак в Кремлі в черговий раз перехетрили самих себе і започаткували медаль за повернення Криму, зазначивши початком “повернення” саме 20 лютого. Тобто, зізнались, що вдерлись до іноземної держави, не через переворот “київської хунти”, бо ж фактично Янукович ще добу залишався в Україні, а просто так. Але це вже зовсім інша історія, повернемось до нашої - Давньої Русі. Так ось, саме того дня, 20 лютого 2014 на російській вікіпедії з'явилася нова стаття під назвою “История древней Руси”. Що характерно, Аналогів перекладів іншими мовами цієї статті немає. Між тим параллельно на теренах російськомовної вікіпедії існує і стаття про Київську Русь, перекладена 70 мовами світу. 

Поміж іншими обраними мною тезами з опусу кремлівського орка (Володимира Путіна - прим.) звернімо увагу на ці дві: Це, передусім, наслідки наших власних помилок, яких ми припустилися у різні періоди. Але й результат цілеспрямованої роботи тих сил, які завжди прагнули підірвати нашу єдність” і “Проте, я зупинюся на тих ключових, поворотних моментах, про які нам – і в Росії, і в Україні – важливо пам’ятати”. Ще з першої тези про Давню Русь стало зрозуміло - нас впродовж всього тексту будуть об'єднувати, при чому саме росіян, білорусів і українців - мовляв, “наша єдність”, “наша помилка”, “нам пам'ятати” -  що нам ділити, у нас спільна проблема - це іноземний зовнішній ворог (який саме, до речі - не зазначено - догадайтесь самі). 

Однак в самій статті Путін дає ще один жахливий натяк - апетит Кремля Білоруссю і Україною не обмежиться. “Південні та західні руські землі здебільшого увійшли до складу Великого Князівства Литовського, яке, хочу звернути на це увагу, в історичних документах називалося Великим Князівством Литовським і Руським”. Далі по тексту він нагадує, що Великий князь Литовський Ягайло був сином Тверської княжни. Ну що тут сказати, тримайстеся, пане Науседа (Ґітанас Науседа - президент Литви). 

Putin
Фото: kommersant.ru

Наступна теза також не є сенсаційною для Москви - “У 1954 році до складу УРСР була передана Кримська область РРФСР – з грубим порушенням діючих на той час правових норм”. Зазначу, що автор не вдався до тлумачення, яких саме, можливо, вирішив, що його читачу вся ця правова колізія ні до чого. Не зрозуміє читач, переутомиться від інформації. Утім темник про штучність України російський президент нагадати не забув -  “Таким чином, сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи”. 

В тексті є купа пропагандистських тез, навести всі навряд чи вийде. Однак ця - улюблена, однозначно. Згідно неї Тарас Шевченко - російський письменник в тому ж числі. Як тобі таке, Тарасе? Оце здобули:  “Звичайно, за багато століть роздробленості, життя у різних державах, виникли регіональні мовні особливості, говори. Мова літературна збагачувалася за рахунок народної. Величезну роль тут відіграли Іван Котляревський, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко. Їхні твори є нашим спільним літературним і культурним надбанням. Вірші Тараса Шевченка створені українською мовою, а проза – здебільшого російською. Книги Миколи Гоголя, патріота Росії, уродженця Полтавщини, написані російською мовою, сповнені малоросійськими народними виразами і фольклорними мотивами. Як можна поділити цю спадщину між Росією та Україною? І навіщо це робити?” Що характерно, Путін не пригадав в статті ані про два заслання Шевченка, ані про те, в яких умовах він там жив, ані про те, як до кінця життя перебував під наглядом таємної поліції. Це, вочевидь, не вкладається в “руськомирну” систему.  До речі, якщо вам цікаво, чи згадав автор про Емський указ або про Валуєвський циркуляр - так згадав, переклавши вину на поляків, через “прагнення лідерів польського національного руху використати «українське питання» у своїх інтересах”. Каже, що попри те, що в “Малоросії” все було добре, утім “в середовищі польської еліти і деякої частини малоросійської інтелігенції виникали й укріплювалися уявлення про окремий від російського український народ”. Згадав і про Голодомор, однак назвав це спільною трегедією, а не геноцидом. І так упевнено назвав, наче бачив на власні очі. 

Отакої. 

Під час прочитування тексту в голові лунає голос автора - він веде свій псевдо-історичний нарис спокійним темпом, послідовно і виважено. І веде його, зрозуміло, не для того, щоб надати своєму російськощелепному виборцю на території Росії та такому ж російськощелепному на окупованих територіях України вечірнє чтиво. Уся ця дичина, яка постала з-під його пера має мету і наскрізну думку.  Думку про “один народ”, думку про штучність України, думку про те, що ані Крим, ані Донецьк з Луганськом їй не належать, як і Закарпаття, і Південь,  і ще багато-багато чого іншого, думку про “кровний зв’язок” та “пам’ять людей, що у серцях”, думку про “силу і успіх разом”. Тому мета цього опусу висказати одну єдину тезу, яка водночас, для нас звучить скоріше як загроза - “справжня суверенність України можлива лише в партнерстві з Росією”. Щоправда, як він уявляє собі збереження суверенності України буквально не визнаючи її існування - не відомо. Можливо, погано знає сутність слова “суверенність”, або думає, що його читач такого знання позбавлений.  

Очевидно, що текст був націлений зовсім не на українців, адже за декілька днів після того, як матеріал було опубліковано, міністр оборони РВ Шойгу наказав його включити  до переліку обов'язкових для вивчення тем військово-політичної підготовки «через велику кількість відгуків у військовому середовищі». Це доволі поганий знак. Так само поганий як і мова викладу цього венегрету з підручників радянської доби. Але про це трохи далі.

Наративи, які були в ній озвучені зовсім не нові, однак чому тоді стаття написана саме українською мовою? І чи не треба після цього і Європі, і власне нам,  бути більш пильними до російсько-українського кордону? Австрійський історок Андреас Каппелер одразу помітив, що декілька разів на текст Путін погрожує Україні і виправдовує це з точки зору історії. “До імперському націоналізму, - каже пан Каппелер, -  який завжди був йому притаманний, тепер додалися суттєві етнічні елементи.  Це особливо небезпечно, тому що з цим пов'язана претензія Росії на захист всіх російськомовних меншин в колишніх радянських республіках. Це доктрина "русского мира" і, скажу кілька полемічно, це трохи нагадує мені політику Німеччини щодо німецької меншин в Центральній і Східній Європі в період між війнами - з фатальними наслідками”. 

Відтак маємо не так статтю, як бліду спробу написати  Майн Кампф  з метою виправдати вже скоєну агресію і  агресію подальшу. Відтак маємо і фланги цієї агресії - для Європи це однозначно Литва, як мінімум. Для нас - Південь, Схід і Закарпатські регіони. 

І що найгірше для нас - це мова матеріалу. Удавана спокійність викладу абсолютно трешових і наспраді страшних думок українською  - спроба приспати нашу пильність, щоб врешті вдертись і в черговий раз перекроїти карту Європи. Біда в тому, що для багатьох “какаяразница”,  “тих, що бачили мир в очах Путіна” і тих, хто за 7 років в тилу втомився від війни - це справді може спрацювати як колискова

Замість епілогу мовою, зрозумілою навіть цим останнім трьом категоріям: 

Глупый маленький мышонок

Отвечает ей спросонок:

— Голосок твой так хорош —

Очень сладко ты поешь!

Прибежала мышка-мать,

Поглядела на кровать,

Ищет глупого мышонка,

А мышонка не видать…

 

Читати також:
Приєднуйся до нашої армії антикорупціонерів! Підписуйся на нас у Telegaram, Facebook, Youtube і Twitter і Instagram!

Коментарі

Інші новини