Labazyuk dosie

Лабазюк Сергій Петрович


Лабазюк Сергій Петрович

Народний депутат України, член депутатської групи «Партія «За майбутнє», член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики
Вік: 40 років

Профіль в Соц. мережах

Народився у м. Волочиськ, Хмельницька область.

Освіта:

2004 р. — закінчив Тернопільську академії народного господарства  (спеціальність — економіка та управління трудовими ресурсами).

Кар'єра:

1999 р. — починає власну справу в сільському господарстві.

2004 р. — молодий підприємець бере в оренду перший господарство.

2004 р. — заснував ТОВ «Аграрна компанія 2004». На даний момент почесний президент Групи компаній Vitagro.

2006 р. —  депутат Волочиської районної ради.

2010 р. — депутат Хмельницької обласної ради.

2012 р. — депутат Верховної Ради України по мажоритарному виборчому округу № 188.

27 листопада 2014 р. — народний депутат по  мажоритарному виборчому округу №188. Наразі входить до депутатської групи «Воля народу», член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин.

Голова партії «Поруч».

Результати його парламентської роботи: за 8-му сесію можна подивитися тут, а включно з 7-ю подано в аналітичній інфографіці далі. Більше про історію соєво-ріпакових правок у парламенті читайте тут.

Декларації:

Погляди:

Про прихід у політику

Я ніколи не приховував, що у мене є бізнес. Я з нього прийшов у політику. Сьогодні він продовжує працювати в рамках закону. Я офіційно є почесним президентом групи  «ВітАгро», декларую всі податки і не ховаюся від ДФСУ. Мій брат очолює  компанію. Суботу присвячую бізнесу виключно у вигляді стратегічних консультацій своїм бізнес-партнерам. Звісно, якби я не був депутатом, то мій бізнес був би успішнішим. Бо я більше приділяв би йому увагу. Доходи від бізнесу, зокрема, допомагають мені виконувати мої зобов’язання на окрузі — займатися  благодійністю.

Коли я приймав рішення балотуватися до Верховної Ради,  вибір піти мажоритарником був свідомим. На той момент не було такої політичної сили, погляди  якої б мені імпонували.  Саме тому у сьомому скликанні залишався увесь час позафракційним. Я підтримав пропозицію увійти до депутатської групи «Воля народу» (колишня «Суверенна і європейська Україна»), бо вона була об’єднана одним принципом — змінювати країну, і складалася виключно з депутатів-мажоритарників (у групі 34 депутати).

Ніколи не був членом Партії регіонів. Єдине, що мене пов’язувало з нею — дружні відносини зі Станіславом Скубашевським, який свого часу був одним із лідерів Партії регіонів. Але з ним, насправді, познайомився задовго до роботи в парламенті. Ми — земляки.  Він — із Городоцького району Хмельниччини, я — з Волочиського. У нього було кілька пропозицій приєднатися до регіоналів. Тоді я як молодий політик не до кінця розумів, як діяти.  Було важко відмовити. На мене тиснули: телефонував Клюєв, пропонував прийти на прийом. Але я знайшов мільйон причин цього не робити і залишився позафракційним. Коли  й заходив до міністрів-регіоналів, то  ці зустрічі стосувалися виключно питань мого округу — не більше...

Нормальній людині зі здоровим глуздом не можна працювати у Верховній Раді. Мені у цьому скликанні важко працюється, бо ти не бачиш реальних результатів роботи. Лише один популізм і балачки. Неодноразово хотілося скласти мандат і займатися  тим, що вмію та від чого отримую задоволення. Чому пішов після 7 скликання у 8-е? Для мене це була справа честі. Оскільки мої виборці віддали за мене близько 60% у рідному окрузі (Волочиськ, Волочиський район, Хмельницький район і частина міста Хмельницький). Тому не міг їх підвести. Хоча мої конкуренти на минулих виборах намагалися використати постмайданівську риторику, я пішов у депутати знову, отримавши результат удвічі кращий, ніж на попередніх.

Сьогодні у цій партії зібралося багато самодостатніх аграріїв і вони говорять про правильні речі. Але після зустрічей розходяться і роблять усе навпаки. Мені здається, що потрібно сформувати правління АПУ з лідерів галузі, щоб вони колективно приймали потрібні для АПК правильні рішення. Зараз схоже на те, що Віталій Скоцик хоче бути одноосібним лідером і не завжди вміє почути та донести партійні меседжі до виборців.

Про ринок землі

Говорити, що не можна продавати землю – популізм. Але саме сьогодні торгувати нею точно не можна. Я дивлюся на ситуацію з двох боків. З одного боку – як аграрій. З іншого – як народний депутат, який спілкується із жителями села, своїми виборцями. Злиденне життя людей і економічна нестабільність у країні змусить їх продавати землю за копійки. Крім того, немає механізму продажу та захисту права власності. За приблизними  розрахунками, мінімум 20% українців не  мають актів на землю,  а лише сертифікати. Це призведе до того, що такою ситуацією скористаються спекулянти-бізнесмени.

В Україні процвітає право оренди землі, яке продається за $200–400 за 1 гектар. Люди не отримують від цього нічого, лише – спекулянти-перекупщики. Тому треба прийняти виважене рішення – продовжити мораторій на продаж сільгоспземель на деякий період. За цей час зробити конкретні кроки, прийняти закони, які дадуть змогу контрольовано та  об’єктивно в інтересах держави і пайовиків запустити ринок землі. Якщо ж повторимо помилку попередніх років і нічого не зробимо, тоді вже хай виборці роблять свої висновки.

Про лобізм у політиці

Позитивно ставлюсь до лобізму. Це нормальне явище. Якби в нас у кожному комітеті й галузі були професійні лобісти, а не «шкурні», які відстоюють  інтереси тієї чи  іншої галузі, було би дуже добре. Та в нас, на жаль, часто трапляються дилетанти й популісти. Одні рибку пускають у річечки, замість того, щоб рибною галуззю займатися. Другі щось незрозуміле розповідають про ринок землі: добре це чи погано... Але конкретної дії за цими словами немає. Насправді, у 7-му скликанні лобізм працював краще. У 8-му – багато балаканини.

В аграрному бізнесі немає єдиної потужної лобістської групи. Я радів би її появі і став би одним із лідерів. Аграрії вміють «поскаржитися», але не вміють об’єднатися.

Мій покійний товариш Ігор Єремеєв казав, що в українців склалося негативне уявлення про те, що багата людина – це обов’язково олігарх. Але є різні поняття. «Олігарх» — це багата людина, яка здобула кошти нечесним шляхом і далі сидить на державних ресурсах. Але  є  й багаті люди, котрі заробили і створили свій бізнес з нуля, які інвестують в Україну, створюють робочі місця та збільшують надходження до бюджету. Таким бізнесменам  треба давати «зелене світло» і тільки сприяти їхній появі. Це сприятиме розвитку України.

Цікава інформація:

12 грудня 2017 р. — підтримав законопроект, яким скасовувалося експортне ПДВ для виробників соняшнику, сої та ріпаку і завдавало збитків аграріям.

У серпні 2018 р. — опинився серед 16 аграрних депутатів, які отримали компенсацію вартості оренди житла або найму готельного номера. Володіє житловим корпусом в оздоровчому центрі у Києві (загальна площа – 658,1 м2).

26 грудня 2018 р. — Російська Федерація включила його до списку українців, на які поширюються санкції.

Приєднуйся до нашої армії антикорупціонерів! Підписуйся на нас у Telegaram, Facebook, Youtube і Twitter і Instagram!