4 травня 2020 року Кабінет Міністрів України подовжив загальноукраїнський карантин до 22 травня включно. Виважена позиція Уряду чи остаточне вбивство економіки? Адже попри певні «косметичні послаблення» карантину, постанова Кабміну не знімає важкий тягар з українського бізнесу. Саме тому це рішення обурило багатьох українців.
Складається враження, що Уряд не має чіткої стратегії боротьби з пандемією коронавірусної хвороби в країні, а свою нездатність локалізувати коронавірусну епідемію МОЗ України та поліція намагаються перекрити карантином. Уряд ставить питання так: «або ми продовжуємо карантин, або з його скасуванням отримуємо новий спалах». У цьому аналізі ми покажемо, що таке формулювання питання є штучним, і Уряд свідомо ухиляється від відповідальності за несвоєчасні заходи, які б уже зараз мали послабити обмеження на роботу бізнесу.
Звісно, на початку епідемічного спалаху запровадження карантину було виправданим. Але Кабмін змарнував час, коли протягом карантину не впровадив ефективну систему виявлення та ізоляції хворих на коронавірусну інфекцію та контактних осіб за допомогою медичних служб і поліції. Уряд мав також до початку травня запровадити постійні протиепідемічні заходи, зокрема, нові правила функціонування громадських закладів, організацій і підприємств.
За цих умов Україна мала б усі шанси на початку травня знизити захворюваність і почати поступове скасування загальноукраїнського карантину. Маємо , коли центрально- та східноєвропейські країни, де епідемічна ситуація була схожа або навіть гірша, ніж в Україні, знизили інфекційні рівні та почали поступове скасування карантину. Натомість український уряд не виконав своє «домашнє завдання», свідченням чого є темпи поширення коронавірусу. Україна все ще не пройшла пік захворюваності на Covid-19.
Ми від очільників Кабміну та високопосадовців МОЗ України про те, що Україна йде за сценарієм Польщі: кількість хворих на коронавірусну інфекцію в обох країнах майже однакова, і все у нас має бути добре, так само, як у Польщі.
Але чомусь польський сценарій в Україні не реалізовано. Польща вже почала поступово знімати карантинні обмеження, а Україна виявилася неспроможною це зробити. І це при тому, що Польща — далеко не найкращий взірець для наслідування.
Наприклад, набагато краще впоралися з пандемією Південна Корея та Чехія, про що ми вже писали раніше.
Коротко підсумуємо: ці країни досягли успіху завдяки добрій системі контролю за пацієнтами з підозрою на коронавірусну інфекцію та контактними особами. Добре спрацювали медичні служби, які виявляли пацієнтів, котрим треба проводити лабораторні тести. Було виконано багато ПЛР-тестів, а поліція відстежувала дотримання режиму обов’язкової самоізоляції тими, кому він був призначений.
А зараз розглянемо детальніше, чому попри жорсткі карантинні обмеження Україна не спромоглася піти навіть шляхом Польщі.
Чому Польща — не Україна: суттєва відмінність у виявленні підозрілих на коронавірус осіб
Найвиразнішим показником здатності уряду працювати з ланцюгами поширення коронавірусної інфекції є кількість пацієнтів з підозрою на коронавірус, які були обстежені за допомогою лабораторних ПЛР-тестів. Таких пацієнтів в Україні виявляється неприпустимо мало у порівнянні з Польщею.
Погана діагностика призводить до подальшого поширення інфекції. І це добре ілюструється порівнянням захворюваності в обох країнах. На Малюнку 1 ми бачимо, що ситуація в Україні наприкінці березня була кращою за польську: кількість нових випадків коронавірусу в Україні була втричі меншою. Згодом захворюваність в Україні почала наздоганяти, а з середини квітня — впевнено перевищує рівень захворюваності в Польщі. Зараз кількість нових випадків коронавірусу в Україні на третину більша. Маємо підстави вважати, що насправді захворюваність в Україні через погане тестування може бути набагато вищою.
Отже, мусимо попрощатись із мріями про польський сценарій для України і замислитися, чим Польща принципово відрізняється від України. У розумінні відмінності нам допоможуть цифри, які мають прямий стосунок до лабораторного тестування на коронавірус. Адже за рекомендаціями ВООЗ кожен випадок хвороби, який викликає підозри на коронавірус, має підтверджуватися лабораторно за допомогою ПЛР-тестів. Саме тому, аби розуміти успіх протиепідемічних заходів, важливо аналізувати не стільки кількість тестів у абсолютних цифрах, скільки кількість пацієнтів із підозрою на Covid-19, які були протестовані.
Для України порівняння з Польщею виявляє сумну картину. Різницю в кількості протестованих пацієнтів (підозри) і виявлених (підтверджені) випадків Covid-19 для обох країн наочно ілюструють діаграми на Малюнку 2 і Малюнку 3.
У Польщі в середньому, аби виявити одного хворого на коронавірусну інфекцію пацієнта, медичні працівники направляють на лабораторне тестування 7-8 пацієнтів з гострою респіраторною інфекцією. В Україні, аби виявити одного хворого на коронавірусну інфекцію, медичні працівники направляють на лабораторне тестування 2-3 пацієнти з гострою респіраторною інфекцією, на 5 пацієнтів менше, ніж у Польщі.
Можна лише уявити, скільки пацієнтів з недіагностованим коронавірусом є серед тих хворих із гострими респіраторними симптомами, яким не зробили тести, зокрема, з легким і середньої важкості перебігом хвороби.
Малюнок 4 наочно ілюструє, наскільки частіше в Польщі тестують пацієнтів з підозрою на коронавірус (верхня зелена лінія). Обсяги роботи медичних служб Польщі з групами ризику на коронавірус — утричі більші за українські.
Тож спробуємо знайти відповідь, що є причиною поганого виявлення підозрілих осіб і обмеженого тестування на коронавірус в Україні.
Перша стратегія Уряду України: робимо мало тестів, бо нема потреби
Широко відомо, що коронавірусна інфекція, якщо вона не супроводжується вірусною пневмонією та ускладненнями, протікає так само, як гостре респіраторне захворювання, що викликане іншими вірусами. Тому відрізнити коронавірусну інфекцію від звичайного ГРВІ, зокрема, на початку хвороби, можна лише на підставі лабораторного тестування.
Але із самого початку МОЗ України чомусь почало обмежувати тестування. По-перше, всупереч вимогам Всесвітньої організації охорони здоров’я 25 лютого 2020 року МОЗ України затвердило своє підозрілого випадку, яке обмежує застосування лабораторних тестів. А саме: тестування було обмежене лише важкими формами гострої респіраторної інфекції та лише за умов, якщо ця людина подорожувала Китаєм або мала контакт із підтвердженим хворим.
Усім пацієнтам із ГРЗ легкої та середньої важкості, що зверталися протягом березня 2020 року до медичних закладів з проханням провести тест, відмовляли.
Ситуація не змінилася навіть тоді, коли 28 березня МОЗ України змушене було виправити помилку та привести визначення підозрілого випадку у відповідність до вимог ВООЗ. Але тепер пацієнтам, які зверталися до медичних закладів з проханням провести тести на коронавірус, відмовляли на іншій підставі.
Річ у тім, що пацієнт із ГРЗ, аби йому зробили тест, мав «відвідати або проживати у країні/регіоні з місцевою передачею вірусу в громаді відповідно до ситуаційних звітів ВООЗ». Фокус полягає в тому, що ВООЗ включає у свій звіт інформацію про шлях передачі вірусу саме за поданням МОЗ України, тому у своєму наказі МОЗ України фактично послалося на себе. Оскільки ж МОЗ України до 17 квітня повідомляло ВООЗ про відсутність місцевої передачі коронавірусу в українських громадах, то й застосувати масове тестування нібито не було потреби.
Лише 17 квітня вперше у звіті ВООЗ , що в Україні коронавірус передається в місцевих громадах. Напевне, ви подумаєте, що одразу після цього ситуація з тестуванням змінилася? Жодним чином! Міністр Степанов уперто наводить дані про кількість проведених тестів як велике досягнення.
Але, якщо подивитись на кількість щоденно протестованих пацієнтів (Малюнок 5), то після 17 квітня їх не тільки не стало більше, а навіть менше.
Ми провели експеримент: 20 травня наша журналістка зателефонувала до всіх наявних медичних служб — на лінію швидкої допомоги «103», до реєстратури Центру первинної медико-санітарної допомоги за місцем проживання, сімейному лікарю, за номерами гарячої лінії МОЗ. Під час телефонних розмов вона скаржилася на симптоми гострої респіраторної інфекції та запитувала, як їй зробити ПЛР-тест на коронавірус.
Медичні служби запропонували репортерці лікуватися вдома та відмовили у тестуванні, пославшись на те, що перебіг її хвороби не є тяжким. Телефонна гаряча лінія МОЗ, яка мала опрацьовувати скарги громадян на відмову в лабораторному тестуванні, не відповідала протягом дня.
Тобто виявилося, що всі системи МОЗ працюють за помилковим старим наказом МОЗ ще від лютого 2020 року! Відтак, не є дивним, що кількість тестів в Україні настільки мала. МОЗ України штучно обмежує показання для тестування, а потім оголошує, що потреби в розширеному тестуванні немає, бо тести проводяться всім, кому тестування показане — замкнене порочне коло.
На Малюнку 5 спостерігаємо ще одну тенденцію, яка підкреслює погану організацію роботи медичних служб у надзвичайних умовах пандемії. У вихідні дні медичні служби вдвічі зменшують свою активність. Графік це чітко показує: кожні сім днів реєстрація пацієнтів із підозрою на коронавірусну інфекцію радикально зменшується — більше ніж удвічі. Відповідно зменшується й кількість виявлених хворих — це добре видно на Малюнку 3. На жаль, коронавірус «працює» без вихідних. А погана організація роботи з протидії коронавірусній хворобі унеможливлює скасування загальноукраїнського карантину, що призводить до простоювання підприємств та поглиблення економічної кризи.
Раніше ми вже розповідали про системні проблеми медичних служб, зокрема, сімейної медицини та протиепідемічних служб, які виявилися неготовими до епідемічних викликів.
Але згодом, як ми це щойно показали, до цих проблем додалася некомпетентність та хибна стратегія МОЗ України, які штучно обмежують показання для лабораторного тестування. Саме через це виникли проблеми з реєстрацією випадків, що є підозрілими на коронавірус.
Українським громадянам або немає куди звернутися, бо вони не мають свого сімейного лікаря, або, навіть якщо мають і звертаються, їм відмовляють у тестуванні через обмеження в показаннях. Як наслідок — несвоєчасна діагностика коронавірусу, відсутня обов’язкова самоізоляція, відбувається послідовне інфікування інших громадян і поширення епідемії. На щастя, не всі українські громадяни настільки безвідповідальні, як МОЗ України. Багато з них — свідомі громадяни, які, розуміючи ситуацію з пандемією, самі залишаються вдома.
Штучні обмеження показань для тестування на коронавірус — не єдина проблема. Не варто мріяти, що після того, як МОЗ зніме обмеження на тестування ПЛР-тестами, кількість тестів одразу збільшиться. Цього не станеться через обмежену потужність державних лабораторій, які здатні виконувати ПЛР-тести, які належним чином обладнанні та мають кваліфікований персонал.
В Україні зараз щодоби виконується у середньому лише 5-6 тисяч ПЛР-тестів, і при цьому від медиків уже почали на нездатність лабораторій виконати необхідний обсяг обстежень.
Обіцянки МОЗ України долучити до тестування приватні лабораторії та інші медичні заклади, залучити системи автоматизованої лабораторної діагностики «Джин-експрес» так і не були виконані.
Нагадаємо, що Європейський Союз назвав розширену здатність країни проводити масове ПЛР-тестування на коронавірус дуже важливою умовою виходу з карантину.
Друга стратегія Уряду України: жорстокий карантин замість роботи з групами ризику
Загалом Європейський Союз назвав три умови виходу з карантину:
1. Стабілізація епідеміологічної ситуації;
2. Здатність медичних служб до надання екстреної медичної допомоги хворим на коронавірусну інфекцію в разі повторного спалаху епідемії та масового надходження пацієнтів до лікарень;
3. Здатність служб країни до моніторингу, зокрема: широкомасштабне тестування, швидке виявлення та ізолювання інфікованих осіб, а також здатність відстежити їх і проконтролювати дотримання режиму. Пацієнти із COVID-19 мають ізолюватись і дотримуватись карантину для зниження ризику зараження вірусом інших.
На жаль, ми бачимо, що епідеміологічна ситуація в Україні все ще не є благополучною, і є всі підстави вважати, що вона є такою через невиконання Україною умов третього пункту: здатності служб країни до моніторингу груп ризику на коронавірусну інфекцію. Ми вже показали, наскільки обмеженою є спроможність українських медичних служб проводити ПЛР-тестування на коронавірус.
Розглянемо на прикладі Польщі, що має робити країна для моніторингу та контролю над інфекцією.
Після виявлення хворих на коронавірусну інфекцію пацієнтів та їхніх контактних осіб, ці категорії громадян треба ізолювати та уважно спостерігати за ними. У Польщі кількість контактних та інших осіб з груп ризику, які перебували на домашньому карантині, на піку епідемії доходила до 270 тисяч осіб.
Уряд Польщі наводить детальну статистику за кожен день: скільки осіб були на домашньому карантині. Натомість український Уряд не приділяє цьому належної уваги, не має публічної статистики щодо осіб, яким призначений домашній карантин, і не контролює дотримання режиму. Через це в Україні настільки багато — щонайменше десятки тисяч — порушників домашнього карантину, які поширюють інфекцію.
Інше питання — це спостереження медичними службами країни хворих на коронавірусну інфекцію та пацієнтів із підозрою на неї.
Уряд Польщі так само щоденну статистику щодо моніторингу медичними службами цих категорій громадян. На піку епідемії медичні працівники спостерігали вдома за майже 60 тисячами пацієнтів із груп ризику. Зараз, коли пік епідемії в Польщі позаду, вони продовжують спостерігати за 17-18 тисячами громадян.
Якщо зіставити наведені цифри з кількістю хворих на коронавірусну інфекцію в Польщі (14 тисяч за весь час), то очевидно, що медичні служби стежать за набагато більшим колом осіб, окрім хворих з підтвердженим діагнозом Covid-19.
На відміну від Польщі, МОЗ України звітує лише про 9 тисяч осіб із коронавірусом, яким призначили амбулаторне лікування. Тобто в Україні медичні служби спостерігали за вшестеро меншою кількістю пацієнтів, при тому, що кількість хворих на коронавірусну інфекцію приблизно однакова в обох країнах.
Якщо зважити на провальну стратегію українського Уряду стосовно питань моніторингу підозрілих та хворих на коронавірусну інфекцію осіб, то очевидним стає нездатність Кабміну локалізувати епідемію іншими шляхами, ніж суворий карантин.
Звідси щоденні мантри МОЗ України під час брифінгів про необхідність дотримання карантину та вперта мовчанка про критично важливі, але незручні для Уряду питання. Зараз, коли багато європейських країн підготувалися до поступового виходу з карантину, Уряду все важче маніпулювати своїми начебто успішними діями у порівнянні з іншими країнами.
Треба показувати реальну роботу. Адже скасування карантину — це момент істини, який не пробачить Уряду його помилок.