Горецький: заручившись підтримкою Росії, білоруська влада почала душити протест і нарощувати репресії

Борис Горецький – заступник голови Білоруської асоціації журналістів, яку самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко наразі намагається ліквідувати, приїхав до України на декілька днів і поділився з нами страшною історією протистояння з провладними силовиками. Тож як зароджувався білоруський протест? У чому хибність «мирного» підходу і чи вважають його співвітчизники, що схибили? Як виживають незалежні ЗМІ в деспотичному режимі «бацьки» і чи залишилися в країні ще не підвладні йому ЗМІ? Про все це – в інтерв'ю людини, яка відчула жахи білоруських репресій зсередини. 

Goretskiy
Ілюстрація: СтопКор

Про незалежні білоруські медіа

Як би ви оцінили стан білоруської журналістики до минулого літа та що змінилося після тих подій? 

Білоруська журналістика всі 25 років незалежності була під тиском і в доволі складних умовах. Нашій організації торік виповнилось 25 років. Білоруська асоціація журналістів з'явилася не від хорошого життя. Коли прийшов до влади Лукашенко, влада почала закривати газети, почались репресії і журналісти почали об'єднуватися ось у таку організацію.

Усі 25 років – це роки змагання за свободу слова. Роки нескінченних кримінальних справ, судових процесів, затримань та зникнень журналістів. У нас є Дмитро Завадський, який безслідно зник у 2000 році, коли зникали відомі білоруські політики.

Але у всіх різні умови. Державні медіа завжди користувалися преференціями. Достатньо сказати, що у нас немає всередині країни незалежного телебачення. У нас є тільки державні телеканали. Недержавних газет у нас до минулого року було дуже мало. В основному – державні газети.

Але попри це, з появою інтернету незалежні медіа захопили онлайн-простір. Тут незалежні медіа були кращі, швидші, якісніші. Ми не могли друкувати газети, але ми замість цього швиденько опанували інтернет. Тут абсолютно немає конкуренції.

З таким бекграундом ми підійшли до 2020 року. Ще додав до цього коронавірус? Треба нагадати, що білоруська влада особливим чином поставилася до пандемії, у нас не було карантину, у нас влада весь час казала, що треба продовжувати роботу, що це все медійний галас. У нас влада навіть не повідомляла кількість хворих – у державних медіа, звичайно. А недержавні були переповнені інформацією.

Люди надсилали свої історії і свої питання, і всі ми намагалися висвітлювати ситуацію з ковідом, тому рейтинги недержавних сайтів виросли ще навесні.

Усе змінилося влітку, коли ми зіткнулися з небувалою до цього хвилею репресій. Такого не було ніколи, ми за минулий рік зафіксували 480 фактів затримань наших колег. У нас ніколи не стріляли в журналістів кулями, а влітку ми зіткнулися з тим, що журналісти отримали пошкодження від пострілів. 68 наших колег потерпіли від ґвалту силовиків, які їх били під час затримання, на вулицях тощо. Але все це викликало ще більшу цікавість громадськості  до вільної журналістики.

Три дні в країні не було інтернету – з 9 до 12 серпня. Єдине, що працювало – це текстові повідомлення у телеграмі. І в білоруських телеграм-каналів тоді був небувалий ривок підписників. Тому що люди намагалися знаходити інформацію. На цій хвилі багато медіа зросли.

Goretskiy
Борис Горецький Фото: СтопКор

Але, з іншого боку, у нас великі втрати за кількістю затриманих, ув'язнених, обшуків, арештів. За минулий рік (за цей навіть страшно говорити) 97 наших колег відсиділи арешти – їх затримували, суд їх саджав на добу. Цього року ситуація ще погіршилася.

На вашу думку, мета була залякати чи повністю заткнути? 

Усе змінювалося. У перші дні, коли на вулицях стріляли, був ґвалт, ніхто не розбирався журналіст ти чи не журналіст — всі однаково потрапили під роздачу. Потім була пауза: може, силовики переоснащувалися, може перегрупування було. А потім почався планомірний тиск на колег з метою не давати працювати. А зараз видно, що мета у влади – викинути з країни всіх журналістів, які працюють у незалежних медіа.

Про професію журналіста в Білорусі

А як працюють залежні медіа? 

Їм ніхто не перешкоджає, по-перше. Вони ходять, усе знімають, що хочуть. І вони фінансуються з державного бюджету, з моїх податків у тому числі. Це величезні гроші, які щороку у нас витрачають на державне телебачення, на газети, на різні інформагентства. Вони мають зелене світло.

І найстрашніше, що вони беруть участь у спецопераціях. Допит людини, наприклад: людину побили, вона вся у крові та сльозах — і це відео виходить на державному телебаченні. Журналістка «Совєтської Білорусі» – це наша головна офіційна газета, яка належить Адміністрації Президента – особисто була присутня на таких допитах і у своєму телеграм-каналі викладала відео з допитів людей. Навіть якщо вони самі не беруть у цьому участь, але ж стоять поруч і записують всі ці катування.

Чи була у вас змога спілкуватися з такими журналістами тет-а-тет, щоб зрозуміти: вони справді підтримують режим чи відпрацьовують гроші? 

Це хороше питання. Після серпня велика кількість працівників державних медіа пішли звідти, у нас був страйк у Белтелерадіокомпанії. Усі, хто відчував неможливість подальшої роботи там – звільнилися. Моїх друзів там не залишилося. Моїх знайомих там не залишилося. У мене всюди були знайомі в державних медіа. Однак усі сумлінні люди, а подекуди й цілими редакціями – звільнилися. Як Радіо «Столиця» – вони водночас всім колективом пішли.

Asya Klitna
Фото: СтопКор

Чи можна сказати, що журналіст – це наразі найнебезпечніша професія в Білорусі? 

Коли казати про професію – так. Хоча репресії йдуть проти багатьох людей. Але їх репресують не за професійним показником. А журналістів пресують саме за фаховою ознакою. Медики потрапили так само під роздачу з різних причин. Медики були солідарні з потерпілими, вони бачили побитих людей, коли їх, скривавлених, привозили з в'язниць. І багато медиків так само переїхали з Білорусі. Медики потрібні в Європі, і зараз великий відтік. Ну і журналісти – вони продовжують працювати, і за свою професійну діяльність вони й потерпають.

Про тоталітаризм у Білорусі

Вам як людині, яка була постійно всередині цього процесу, чи була помітна ця межа переходу від начебто демократичної Білорусі до Білорусі тоталітарної? 

Ви маєте на увазі той пункт, коли наш звичний маленький світ, в якому ми звикли жити з певною невеликою кількістю політв'язнів перетворився на це все, що зараз є? Межа наочна – спочатку було три дні ґвалту у серпні, коли щовечора на вулиці виходили люди, летіли світлошумові гранати, стрілянина, затримання, побиття. Потім влада дала задню, настала певна пауза. Потім влада зрозуміла, що ситуація хитка, вона може втратити контроль — і почала реванш.

Цей реванш триває і зараз із новою силою. З кінця минулого серпня влада збільшує репресії. Зміцнює тиск проти тих, хто навіть дотично міг бути пов'язаний із протестом.

Абсолютно неочікувано було, коли люди вийшли. Минулої весни ніхто не вірив, що у нас буде така цікава президентська кампанія. Тому що вже на той момент яскравих опозиційних політиків у Білорусі не було. Ми навіть жартували з товаришем: давай після виборів 11 серпня зустрінемося, будемо відпочивати. Тобто всі журналісти планували собі серпневий відпочинок.

А потім несподівано почалося літо. Несподівано навіть для політологів – ніхто не чекав. І почалася громадська активність. Стояли ланцюгами солідарності за кандидата. Брали участь у збиранні підписів за кандидата. У нас вперше таке було, що люди стояли у великих чергах підписатися за кандидата в президенти. Адже у нас потрібно зібрати 100 000 підписів, щоб тебе зареєстрували.

Чому так відбулося? Є різні думки. Тут і коронавірус зіграв свою роль. Люди були незадоволені діями влади. І людей підштовхнули репресії, які почалися у травні минулого року. Люди бачили, що репресивна машина розкручується. І виходили проти репресій. Вони протестували проти насилля, проти репресій, проти затримань. Ніхто не міг уявити, що так станеться. У мирній, спокійній Білорусі несподівано вибухнула хвиля величезної громадської активності, політичних протестів і виникло бажання людей брати участь у цьому.

Goretskiy
Фото: СтопКор

Таке питання: в Україні була розповсюджена теза про «доброго господарника» Лукашенка – начебто в Білорусі все надзвичайно круто та якісно. І все це – заслуга Лукашенка. А як ставитеся до цієї тези ви та як оцінюєте якість життя в Білорусі? 

Складне питання. Я не люблю давати політичних оцінок і казати гучних слів. Але можу навести декілька фактів. Білоруси за кількістю віз шенгенських, наприклад, завжди були лідерами. Тобто більшість білорусів мітили, куди виїхати або мати таку можливість — мати візу, карту поляка.

Хоча були і розвинені сфери. IT-сфера, наприклад. Білорусь же називали IT-країною. У нас свого часу влада створила для IT-індустрії пільгові умови. І багато компаній розташували свої офіси в Білорусі.

У білорусів був завжди мінімальний набір речей – чарка і шкварка. І ті люди, які були задоволені цією чаркою і шкваркою, так і казали: ми не хочемо більшого. Це дивно, звичайно, було нам чути. Але взимку відбувся великий провладний мітинг, учасники якого так і казали: нам не потрібно більшого, нам потрібно те, що в нас є. І ті, хто хотів більшого – вони й стали тим протестним електоратом.

Що буде далі – важко сказати. З одного боку, є санкції. З іншого – підтримка Росії. І тому не можна сказати, що ми економічно скочуємося. Поки що рівень економічний залишається таким, як і був.

Про менталітет білоруських виборців

Ви сказали, що Білорусь – лідер за шенгенськими візами. А ким себе в цілому за менталітетом відчуває білорус? Європейцем чи ближчим до Росії? 

Це гарне питання. На нього білоруси відповіли наприкінці 2019 року. Коли відбувався український Майдан — нас на телебаченні лякали, що це дуже страшно, не треба Майдану. І до 2019 року все це працювало. Люди бачили побитих.

Але наприкінці 2019 та на початку 2020 року Москва почала вимагати зближення. І тоді зав’язалась історія з дорожніми картами. і показовою була громадська думка.

По-перше, в Мінську та в інших містах відбулися протести проти цього зближення. Бо там уже намічалося таке конкретне зближення, з єдиною валютою тощо.  І показово, що влада ці протести не розганяла. І мені здалося, що так влада продемонструвала, що вони так само не хочуть цього зближення. І тоді більшість білорусів для себе поставила крапку в питанні: Росія чи Європа.

Але тут слід розуміти, що Білорусь дуже пов'язана з Росією економічно, і люди з багатьох регіонів Білорусі їдуть до Росії працювати – там більші заробітки, більше можливостей, адже в маленьких регіонах немає роботи. І менталітетом ми також були поєднані. Але наприкінці 2019-го і громадськість, і влада вирішили інакше. Я думаю, влада підіграла, тому що сама боялася цього тісного зближення.

Goretskiy
Фото: СтопКор

А яке процентне співвідношення тих, хто задоволений цією чаркою-шкваркою, і тих, хто хоче більшого? 

А зараз цього ніхто не скаже, тому що незалежної соціології в Білорусі немає. Немає незалежних соціологічних інституцій, це просто факт. Щоб проводити соціологічне дослідження, ти маєш отримати дозвіл у влади. І зрозуміло: хто ж тобі цей дозвіл дасть?

А по-друге, коли країна в стані репресій, не кожна людина готова відповісти, коли на вулиці до тебе підходять і запитують. Не кожна людина відповість одразу, на чиєму вона боці.

Коли були вибори – Тихановська і Лукашенко: як проголосували? Де взяти дані? Був офіційний підрахунок, але я не знаю, хто йому вірить. І була альтернативна платформа «Голос». Слід  сказати, що у нас громадськість створила таку інтернет-платформу, куди люди могли відправляти фото своїх бюлетенів. Я до цього доволі скептично ставлюся, бо сфоткати бюлетень і кудись відправити – це доволі складна річ.

Але були такі дільниці, кількість фото з яких дорівнювала кількості людей, що там проживають. У Мінську та регіонах були такі комісії, де люди відправили свої бюлетені. І за цими дільницями (я спираюсь лише на дані «Голосу») голоси були поділені навпіл. А були дільниці, де з перевагою перемагала Тихановська.

Точно сказати не можу, але, за моїми відчуттями 20 чи 30% прихильників теперішньої влади є в Білорусі. Можливо, їх і менше стало після виборів. Я знаю людей, які голосували за Лукашенка, а після виборів, коли бачили кров і стрілянину на мінських вулицях, вони публічно у Фейсбуці перепросили за те, що голосували та підтримували владу.

Про тортури щодо учасників протесту

Як ви думаєте, після тих подій, що відбулись у Білорусі, після тих знущань і крові чи можливе повернення до того, як було раніше? 

Назад ми однозначно не повернемося. Тому що Рубікон перейдено. Як можуть в одному суспільстві існувати ці люди? У нас є людина, яку забили. Є людина, яка померла у в'язниці нещодавно, є людина, яка померла в міліції після того, як її затримали. Вороття немає. І не тому, що ми якісь кровожерливі й хочемо розправи. Багато людей настраждалися.

Подивіться кадри, коли з Окрестина виходили побиті, сині, страшні люди, з переломами, з жахливими травмами. Я не уявляю, як це може забутися. І як цим людям жити в цій країні поруч із тими, хто це робив.  Як будувати цей консенсус – це величезне питання для нас. Але нам доведеться його будувати. Я б дуже хотів знову жити в країні, де є згода і порозуміння.

Чи відомо вам, до яких тортур вдавалася влада для того, що придушити цей протест? 

Було багато свідчень. Побиття – це найбільш розповсюджене. Уявіть собі, що відбувалося, якщо журналістів били, вже не кажучи про інших учасників. Коли саджають головного редактора газети «Наша нива» — і він досі за ґратами. Просто лупцюють його палицею – і це ж головний редактор.

Asya Klitna
Фото: СтопКор

А уявіть собі, як ставилися до простих людей. Були свідчення про зґвалтування гумовими дубинками. Але я можу посилатися лише на свідчення, які маю. Заковування рук і ніг різними наручниками чи стяжками. Одна наша колега потрапила до лікарні після жорстокого побиття в Окрестині. А ще одна наша колега пролежала в шпиталі 38 днів. Її підстрелили гумовою кулею. Причому вона була в жилеті «преса»,  з бейджем. Силовик поцілив їй у ногу, і куля не вилетіла наскрізь, а зробила величезну дірку. І її неможливо зашити. Треба чекати, щоб вона загоїлася. Було багато свідчень про електрошокери. І це я кажу про медійників, про колег, яких бачив на власні очі.

Як ви оцінюєте протест у Білорусі? Я зараз озвучу тезу, яка була дуже популярна у нас серед тих, хто пройшов наш Майдан, і тих, хто пройшов АТО:  «Повалення тиранії неможливе мирним шляхом. Лише через кров, готовність вбивати та самому загинути».  

У білорусів не було українського досвіду. Жодних змін у нас не відбувалося. І ми надзвичайно мирні люди. Може, в цьому наша помилка, але це – наш національний менталітет. У нас навіть коли щонеділі проходили великі акції, то в понеділок усі йшли на роботу. Ну як не ходити на роботу? Хоча, напевно, українці страйкували б усією країною.

У нас люди на мітингах знімали взуття, щоб стати на лаву. Бо це ж некультурно… Багато українців ще тоді у мене питали: чому ви не захоплюєте держустанови? А ми підкреслювали: ми нікуди не заходимо, у нас мирний протест.

У нас 16 серпня була величезна акція в Мінську, колонами йшли люди по 200, 300, 500 тисяч навіть називають – важко підрахувати. І люди йшли, вони святкували, раділи… І розійшлись по домівках, бо здавалося, що це – моральна перемога. Здавалося, що назад влада не зможе повернути ці репресії.

А влада скористалася мирністю білорусів. І потихеньку почали закручувати гайки. Марші почали розганяти, учасників почали бити, і стало так, що акції припинилися. У нас 3-4 місяці щонеділі проходили марші. А останній такий марш був 15 листопада.

На Площі змін затримали і побили Романа Бондаренка, за добу він помер. На цьому місці був марш і влада дуже жорстоко його розігнала. З того часу дві наші колеги, які висвітлювали цей марш, сидять за ґратами, вже скоро буде рік. Влада планомірно застосовувала силу, репресії, стрілянину, затримання. У нас близько півтори тисячі затримань було. Щодня – по 20-30 журналістів.

Чи зробили б ви торішній протест іншим, якби знали, що буде зараз? 

Я підкреслю, що ані я, ані Білоруська асоціація журналістів не були організаторами тих подій. І навіть коли до нас політики звертались із закликом перейти на їхній бік, ми відмовляли. І ми критикували й опозиціонерів під час виборчої кампанії в тому числі. У цьому і полягає робота журналіста.

Що б ми змінили? Ми б значно більше готувалися до такої ситуації. Більше б дбали про безпеку. У нас після виборів склалося певне коло волонтерів, які допомагали журналістам – побитим, засудженим тощо. І якби знали, ми б зібрали таких волонтерів до виборів. Але ніхто не міг уявити, що так відбудеться. А брати участь в акціях ми не будемо. Коли журналісти стають на чийсь бік, це з часом призводить до страшних наслідків.

Про підтримку Кремлем білоруської влади

Ви казали, що Кремль фінансово підтримує Білорусь, що дозволяє їй триматися на певному економічному рівні, навіть попри санкції. На вашу думку, чи вдавалася б білоруська влада до тих дій, до яких вдалася, без підтримки Росії? 

Навіть немає що обговорювати. І та пауза, яка була у серпні з репресіями, тривала доти, доки не було підписано  угоду з російською гвардією. Як тільки влада заручилася підтримкою Росії, вона почала планомірно душити протест і нарощувати репресії. І поки не було підтримки Росії, була пауза – не було міліції на вулицях. І що цікаво, нічого поганого не сталося. Декілька днів тривали протести, а погромів не було. Особливість білоруського протесту, що жодна крамниця, жодне авто не було пошкоджене демонстрантами.

Goretskiy
Фото: СтопКор

А як думаєте, які плани у Росії на Білорусь? 

Складно сказати. Для Росії важливе існування буферної зони між Європою і Росією, це й офіційно озвучується. Ми ж в ОДКБ (ред. – Організація договору про колективну безпеку, до якої входять Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан та Таджикистан). А вона, ця ОДКБ, для того і створювалася, і наша влада про це постійно каже, що ми – заслін, ми бар’єр для Росії.

Зрозуміло, що для Росії це вигідно. І влада Росії  буде все робити, що зберігати таку буферну зону. Торік Навальний досить голосно пролунав у європейських медіа. Але білоруський порядок денний витіснив новини про Росію. Зараз у Європі про Росію стали значно менше говорити, про російську ситуацію з правами людини, тому що говорять про білоруську ситуацію. У цьому сенсі існування саме такої Білорусі дуже вигідне для Росії. Росія стала не найбільш поганою державою.

А Ви читали статтю Путіна, яку він 12 червня оприлюднив? Про братерство Росії, України та Білорусі? Які ваші враження? 

Не хотів би це коментувати, тому що, по-перше, збираюся вертатися. По-друге, російський вплив на Білорусь – досить значний. І силові структури співпрацюють. Я візьму паузу в цьому питанні. Адже більшість білорусів – ще там, зокрема й мої колеги.

Читати також:
Приєднуйся до нашої армії антикорупціонерів! Підписуйся на нас у Telegaram, Facebook, Youtube і Twitter і Instagram!

Коментарі

Інші новини