Бочкала: Чи потрібна деолігархізація, походження «плівок Медведчука» та чим закінчиться реформування СБУ

14.06.2021 17:06

Сім законопроєктів та один референдум: в Україні набирає обертів «битва титанів» між владою та олігархами. Та чи вдасться Уряду зупинити розкрадання бюджету? І чи постануть перед незалежним судом, наприклад, фігуранти так званих «плівок Медведчука»? Своїми думками з приводу деолігархізації, санкційних списків РНБО, реформування судів і Служби безпеки Україні у програмі «Четверта влада» поділився журналіст, громадський діяч, співзасновник ВГО «Стоп корупції» Роман Бочкала.

bochkala
Ілюстрація: СтопКор

Про антикорупційну стратегію влади

Я дещо здивувався, що в Україні, виявляється, вже є нова антикорупційна стратегія. Я ж теж антикорупціонер, наша громадська організація займається боротьбою з корупцією, але я вже збився з ліку, скільки у нас антикорупційних стратегій. У мене таке враження, що антикорупційних органів уже більше, ніж власне корупціонерів. Але насправді стратегій стає більше, а корупції чомусь менше не стає.

Навіщо це все робиться? Мабуть, щоб показати всьому світу, нашим західним партнерам, що боротьба триває та у нас щось відбувається. Але насправді, я думаю, наші партнери вже дещо втомилися від нашої боротьби з корупцією. Бо це боротьба на кшталт «бджоли проти меду». Тому їм треба не стратегії показувати і декларувати енний раз, що ми щось робимо, а робити якісь реальні речі.

І ще одна причина. Соціологія показує, що є запит населення на боротьбу з корупцією. Офіс Президента досить чутливо ставиться до соціології. І виходить: швиденько зробимо стратегію, бо народ цього хоче. Але народ хоче не стратегії, а реальної боротьби, отут є різниця.

Серед тих п'яти основних тез чи принципів, які декларував Президент, я б виділив один – четвертий: невідворотність покарання. Просто реформуймо суди. І все, нам не будуть потрібні якісь нові антикорупційні стратегії, органи чи статті ККУ.

Я був нещодавно на форумі у Стамбулі, який торкався й антикорупційних питань. І суперстар цього форуму був прокурор із Маямі, штат Флорида, який усе своє життя присвятив боротьбі з корупцією. Я мав можливість із ним поспілкуватися, і він наголосив, що наша найголовніша проблема – це суди. Нібито вже й зарплати високі, й по 330 тисяч на місяць отримують судді ВСУ, а корупції менше не стало. Бо судді лишилися ті ж.

Не треба нових стратегій. Треба просто реформувати суди й вигнати звідти всіх корупціонерів.

Про реформування судової системи і новий законопроєкт

На мою думку, новий закон не потрібен. Нагадаю, що у нас ще за Порошенка були прийняті відповідні закони, створено Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, яка вже не працює понад два роки. Нащо новий закон? Нехай запрацює ВККС!

Була Рада доброчесності, до якої входили поважні громадські діячі, тобто хоч щось робилося. Реанімуймо хоча б ті органи, які були створені після Революції Гідності.

Roman Bochkala 1
Роман Бочкала Фото: скриншот

Не треба вигадувати велосипед. Ми вже обрали персональний склад НАБУ, і я, до речі, входив до цієї комісії як представник Ради громадського контролю НАБУ. І хочу нагадати: членів Громради обрав народ України на всеукраїнському голосуванні. І це було абсолютно прозоро. Спитаймо українців, це неважко – влаштувати голосування. Ми просто всенародно можемо обрати цю комісію.

Про бідність і суспільну (не)терпимість до корупції

Корупція – явище соціальне. Уся корупція, яка є побутовою, в низах (наприклад, коли водій у маршрутці не видає квитки, а потім бідкається на корупцію у вищих ешелонах влади) – річ соціальна. Коли країна бідна, так відбувається завжди.

Я багато подорожував до бідних країн, що воюють. В усіх африканських країнах, де я був – Конго, Ліберія, Сомалі – так само. У таких державах, як Гаїті, Венесуела, Колумбія – так само. Не через спільну ментальність, бо це різні континенти. Але проблематика одна, і причина теж одна – бідність.

Немає поганих чи добрих народів – усе залежить від рівня життя. Швейцарці, німці – не люди з іншої планети, просто у них рівень життя інший, вони вже давно живуть в успішних країнах. А бідність провокує людей на корупційні дії. Але перемагати корупцію все ж потрібно згори. Підіймати рівень життя, статки населення — і тоді цієї ментальності не буде.

Roman Bochkala 2
Роман Бочкала у програмі "4 влада" Фото: скриншот

А тепер повертаємося до того, з чого ми почали – чесні суди. Усе має відбуватися паралельно: змінюємо суди, очищуємо правоохоронну систему, паралельно зростають статки населення, і тоді ми раптом побачимо, що в нас вже немає такої ментальності. Ми лише будуємо свою державу. Немає вірусу корупції в крові українців. Це все – через низький рівень життя.

7 законопроєктів і референдум проти олігархів: про нові ініціативи Зе-команди

Я б їх трохи розділив. Наприклад, про лобізм – абсолютно підтримую, потрібно приймати цей закон. Бо насправді лобізм – це нормальний, цивілізований вид діяльності, який працює у всіх розвинених країнах. Просто у нас зараз це має вигляд якогось «рішалова», кулуарних домовленостей. Але в цьому немає нічого поганого, якщо все буде прозоро і зрозуміло: хто, в яких цілях і яке питання просуває. І за яку суму він це робить.

Цей закон розв'яже купу питань, які у нас зараз є частиною Кримінального кодексу. До речі, у США лобізм теж колись вважався злочином, поки вони його не узаконили. Наразі є багато законопроєктів про лобізм, питання у тому, який із них буде підтриманий. Це вплине на те, що саме буде відбуватися під дефініцією «лобізм» в Україні.

Щодо закону про Антимонопольний комітет, якщо чесно, мені трохи смішно. Спостерігаючи, як працює цей орган, роблю висновок, що там важіль впливу один – гроші. Хіба новий закон захистить від того, що до АМКУ заносять гроші за потрібні рішення? Це так просто не розв'язати.

antymonopolnyj_komitet
АМКУ Фото з відкритих джерел

Насправді цей орган де-юре досить незалежний, досить захищений. Якби ж посадовці, що приймають рішення в АМКУ, працювали чесно! Ми бачимо потужні механізми в дії, коли вони виписують шалені штрафи на 100-200-300 млн грн, але скільки цих грошей реально доходить до бюджету? А ніскільки, копійки. А де ж вироки? У судах ці справи просто розсипаються, і дуже часто – за сприяння самих же працівників Антимонопольного комітету.

Вони ж самі підказують тим, кого було оштрафовано, як розбити справу у суді, де і за яку закарлючку зачепитися, бо вона навмисно була виписана так, щоб це рішення мали змогу скасувати – за помірну винагороду, меншу від суми штрафу. Тому я б дивився на ефективність органу з точки зору стягнення коштів у бюджет, а там цифри будуть зовсім неприємні.

Про гучні антикорупційні справи

Хто саме має займатися доведенням до суду справ про корупцію і хабарництво? Це і ДБР, і частково – Національна поліція, а саме ті департаменти, що займаються протидією шахрайству, і безумовно, це НАБУ. Бо той же АМКУ – це державний орган. До речі, я б звернув увагу антикорупційного Бюро на цей орган.

І тут ми мали б надію на справедливий фінал. Бо НАБУ мала б скерувати справу до Антикорупційного суду, на роботу якого поки великих нарікань немає. Ми дійсно бачимо, що там розгляд справ просувається, доходить до вироків. І там, наскільки мені відомо, зайти й усе «порішати» не виходить.

Пресслужба НАБУ непогано працює й видає багато цікавої інфографіки. До «великої риби» чомусь, на жаль, поки дійсно не дійшли. Але, якщо уважно придивитися, серед фігурантів вже є й голови сільрад, і судді – нещодавно якраз дали 6 років одній судді за винесення неправомірних вироків. Але це не голова суду або чиновники вищого рангу.

nabu_vyviska_7.jpg
НАБУ Фото з відкритих джерел

Не думаю, що тут якась вибіркова позиція. Просто не слід забувати, що чим більша «риба», тим більше в неї впливу, і тим більше можливостей отримати якісний захист. У нас багато зубатих адвокатів, і вони вміють затягувати справи роками, а потім вже спливає й термін давності, і виявляється, що справу вже потрібно закривати.

Подивіться на фігурантів справ у НАБУ найвищого рівня – скільки в них захисників. І скільки вони витрачають на свій юридичний захист. Проблема не в тому, що НАБУ не хоче, а в тому, що їм дійсно важко протистояти.

Прогалини і лазівки в законодавстві – теж частина проблематики. І я б закликав наших законодавців, які все нові закони приймають: можливо, спочатку треба додати зміни до тих, що вже є? Щоб не було таких шпарин. Ми вже бачимо, де ці механізми працюють, а де – не працюють. Але тут виникає певний конфлікт інтересів.

Про деолігархізацію

У законі про олігархів я бачу два сенси, які читаються між рядками. Перший – це зробити олігархів більш слухняними, щоб вони боялися потрапити у певні списки. Другий – зробити більш слухняним той медіапростір, який ці олігархи контролюють.

Ні для кого не секрет, що більша частина телеканалів в Україні належать тим чи іншим фінансово-промисловим групам. І всі ми знаємо, що ці канали як бізнес-проєкти – збиткові. Якщо прибрати донора, який не матиме змоги далі фінансувати ці медіа, як вони виживатимуть?

Тому закон про олігархів – це й важіль впливу на ЗМІ. Щоб вони не почали робити, наприклад, якісь незручні розслідування, виявляти корупцію у вищих ешелонах влади. Бо завтра до цих медіа прийдуть з перевіркою й запитають: а чи не належите ви певному олігарху? Це потужний інструмент контролю інформаційного простору.

Тому я б тут розділив. Зменшення концентрації капіталу в одних руках – це нормальне питання. Це європейський досвід, нам треба розвивати середній клас. Це досить відповідальне рішення для влади. Наприклад, на чому тримається влада Путіна? На тому, що в Росії середнього класу немає, там невигідно бути дрібним підприємцем. І є купка олігархів, яких можна контролювати.

У нас влада навпаки робить загрозливий пас у бік олігархів. І реальні результати ми побачимо лише згодом. Або це справді чесний, свідомий мотив розконцентрувати капітал, або спроба зробити олігархів більш слухняними.

Про санкції РНБО

Ця проблема – дуже чутлива й може позначитися на роботі усієї правової системи України. У нас уже так багато санкцій, щотижня їх накладають пачками. За таких темпів уся наша правоохоронна система зараз мала б працювати в три зміни, ніби за сталінських часів, щоб охопити усі ці санкційні списки. Адже кожна справа буде непроста. Якщо, звісно, є мета довести це питання до логічного фіналу.

Roman Bochkala 5
Роман Бочкала Фото: скриншот

Бо тут, як кажуть, трохи переплутали місцями курку з яйцем: що має бути першим, а що – другим. Спочатку має бути кримінальна справа, спочатку рішення суду, а потім – санкції. У нас – усе навпаки: спершу санкції, а потім – нічого.

Згадаємо хоча б «список контрабандистів», він теж був дуже дивним і незрозумілим. Людину вже оголосили контрабандистом. Він уже все сховав, усі ланки порвав, він розуміє, що за ним стежать. Як тепер задокументувати його злочини? Ніяк. Треба було спочатку провести слідчі оперативні дії, завести НСРД, задокументувати ті чи інші епізоди, а вже потім це виводити в публічний простір та у площину конкретних рішень.

Виходить, що з одного боку, ці санкції стали потужним інструментом влади, адже кардинально змінили ситуацію в українському політикумі. Але, з іншого боку, треба зважати на наслідки. Накладення санкцій та оприлюднення санкційних списків загрожує низкою судових позовів. І якщо спочатку це будуть рішення українських судів, то потім – уже європейських. І усе це ляже на плечі наші з вами й державного бюджету.

Я не захищаю жодним чином ані «злочинців у законі», ані контрабандистів, ані канали Медведчука. Але треба думати про наслідки. Ці наслідки можуть настати вже за іншої влади. Але ті, хто зараз ухвалює рішення, на жаль, не замислюються про те, що буде далі. І для влади такий підхід – безвідповідальний.

Про реформування СБУ

Усі кричать: ура, у СБУ забирають «економіку». Це дійсно правильно, бо там є дуже багато корупційних моментів. Але треба казати і про наступне. Так, дійсно, за новим законом, нова реформована Служба безпеки має зосередитися на контррозвідувальних функціях. Це – дійсно класична для світових спецслужб на кшталт Моссаду чи MI-6 місія.

Та чомусь ніхто не говорить про те, що у нашої контррозвідки після цієї реформи забирають слідство. А всі контррозвідувальні справи відтепер розслідуватиме інший орган – Державне бюро розслідувань.

І от, припустимо, молодий оперативник СБУ, в якого очі ще горять, який хоче довести, що хтось посягає на нашу територіальну цілісність – а це все підслідність, яка стосується війни, нашого ворога, російського агресора – має передати всі справи до ДБР. А у ДБР і без цього багато питань. А буде – ще більше.

І це стосується справ із грифом «цілком таємно», а також резонансних справ, які містять багато важливої й чутливої для українського суспільства інформації. Ті ж «медведчуківські плівки» вже буде розслідувати ДБР.

А СБУ, за новим законом, має зосередитися на оперативній діяльності, й усе документувати – при зарплатні оперативника у 15 тисяч гривень. Хоча приблизно на такій же посаді у ДБР співробітник вже може отримувати до 70 тисяч гривень. І новий закон не запроваджує якогось карколомного, відповідного до інших органів збільшення заохочення.

Про плівки Медведчука

Я не виключаю певних політичних мотивів. Бо ця історія вже дійсно нагадує якусь «Санта-Барбару». Якщо йдеться про кримінальну справу й кримінальне переслідування, мені здається, що журналісти мали б передати всі плівки до СБУ одночасно, опублікувати їх і не перетворювати це на заробляння рейтингу.

Roman Bochkala 4
Роман Бочкала у програмі "4 влада" Фото: скриншот

Якщо це записувала СБУ, то тоді в мене питання до СБУ: чому не було кримінальної справи раніше, і вона з’явилася тільки зараз, коли були оприлюднені плівки? При всій повазі, я навіть не впевнений, що у нашої Служби безпеки є відповідне обладнання, щоб такі розмови слухати. Це ж Медведчук, у якого, напевно, є потужна система захисту власної інформації. Навряд чи він вів ці розмови зі звичайного номера телефона. У нього, мабуть, є власна служба безпеки.

Я думаю, це можна було робити лише з супутника. На секундочку, нагадаю, що в України свого супутника немає. Тому, відповідно, могла допомагати якась інша держава, наш партнер.

І другий момент: записи робилися в той час, коли СБУ контролював Порошенко. Ви можете собі уявити, щоб Порошенко дав команду документувати самого себе та Медведчука? Якому він сам надав відповідний статус перемовника. Це все не в’яжеться. У той час СБУ апріорі не могла вести таку розробку.

Звичайно, зараз ці плівки є важливим інструментом політичної боротьби, цікавим різним сторонам, яких є дуже багато. І частково вони можуть бути цікаві навіть самому Медведчуку, бо я не впевнений, що його рейтинг від цього знизиться. Частина виборців, що підтримують його партію, навпаки може згуртуватись.

Треба дивитися на цю справу під іншим кутом: може, вона не проти Медведчука, а проти Порошенка? Прибирання його як політичної фігури відбувається досить потужно.

В Україні є така традиція: ми всіх критикуємо, іноді навіть занадто. І нинішня бурхлива діяльність влади не є однозначно поганою. Певні позитивні зрушення також відбуваються. Вагомих змін я насправді поки не бачу, але інформаційне поле досить ефективно працює в напрямку нарощування рейтингів команди Зеленського.

Читати також:
Приєднуйся до нашої армії антикорупціонерів! Підписуйся на нас у Telegaram, Facebook, Youtube і Twitter і Instagram!

Коментарі

Інші новини