Війна – справа молодих: реальні історії героїв АТО

2014 рік розділив Україну на «до» та «після». За цей час ми позбулися кумедних і водночас страшних тиранів-«кровосісь». Ми стримуємо ворога і створюємо нову армію. Однак ціна за усвідомлення національної ідентичності інколи занадто висока… Команда «Стоп Корупції» познайомилась з ветеранами АТО та готова розповісти їх історії.

На війні його звали Буба. У мирному житті – він Владислав. Відправився на Схід одразу після початку бойових дій.

«За себе страху не було. Був страх за оточуючих, за близьких. Тому що я там з близькими товаришами був. Під час мого поранення один товариш загинув. Потім після мого поранення ще товариші загинули», - розповідає Владислав, боєць батальйону «Азов».

Він вцілів і в пеклі перших лютих місяців війни, і в Іловайському котлі. Лихо трапилось в грудні під час операції по зачистці Павлополя: «Там було два хлопця поранених, два трьохсотих, і два хлопця убитих, два двохсотих. Поки ми евакуювали трьохсотих, я розгортав машину і там же підірвався на протитанковій міні, але був не в танку, а в машині, в Ниві. Мені ампутували ногу, плюс у мене друга нога пошкоджена. Була зупинка нирок, була кома. Я пролежав більше, ніж півроку. І треба було заново навчитися хоча б на одній нозі ходити. І я навчився на одній нозі стрибати, а потім протез, навчався на протезі», - згадує Буба.

Повернутися до звичайного життя Владислав зміг не одразу. Та зараз ні про що не шкодує, свого протеза не соромиться, ні на що не жаліється.

Якої допомоги насправді потребують ветерани? Та як колишні можновладці обкрадають тих, хто боронив українські рубежі, - дивіться в ексклюзивному розслідуванні «Стоп корупції»:

Коментарі