«У чиновника тільки один ворог – інший чиновник»: Михайло Новосельцев про корупцію у прикордонному регіоні та суспільні зміни за останні роки

В рамках проведення серії тренінгів проекту «Професіоналізація громадянської розслідувальної журналістики в регіонах України», які за підтримки посольства США в Україні були проведені для громадських активістів «Стоп Корупції» з регіонів, редакція «СтопКору» поспілкувалася з головою Генічеського відокремленого підрозділу ГО «Стоп Корупції» Михайлом Новосельцевим.

У ході розмови обговорили проблеми, які за три роки існування осередку вдалося вирішити у Генічеському районі Херсонщини, та загальні питання діяльності громадських організацій.

Як та коли ви стали активістом і зайнялися громадською діяльністю?

Мені не подобаються слова «активіст», «громадська діяльність». Інститут громадянства має на увазі не тільки наявність паспорта і права. Корінням термін «громадянин» сягає часів Стародавньої Греції. Найголовніше для громадянина – це постійна участь в житті своєї держави – полісу. А «ідіотом» у греків в той час вважалася людина, яка самоусунулась від участі в житті полісу. За мірками древніх греків, у нашій країні більшість населення – ідіоти, які вважають, що від них нічого в державі не залежить. Але в цьому є вина еліт, які нав’язують думку, що «твій голос нічого не вирішує», «українці звикли жити за принципом «моя хата скраю». Я теж свою відповідальність за долю країни усвідомив не відразу, а тільки після першого Майдану. Цим пояснюється моя робота до окупації Криму в комунальному віданні, де я й засвоїв основи розслідувальної журналістики. Потім була служба в АТО –  тому, що головний обов'язок громадянина – це захист своєї держави.

А потім, звісно, для АТОвця з Криму дорога додому була закрита?

Так, перед демобілізацією я довго думав, де мені залишитися жити. І наприкінці 2015-го вирішив зупинитись у Генічеську. Природа та сам перебіг життя тут мало відрізнялися від мого рідного Джанкою, тим більш невелика відстань між цими містами дозволила мені не відчувати відірваність від рідних, які залишилися в Криму.

До переїзду в Генічеськ я нікого взагалі там не знав, але служба в АТО дуже швидко дозволила мені познайомитися з волонтерами та бойовими побратимами. Так з’явилося коло спілкування, яке було засноване на спільному баченні майбутнього країни. Коли «СтопКор» почав розвивати регіональну мережу, я не замислюючись запропонував свої послуги керівництву організації. І це вже історія успіху, підтвердження цінності горизонтальних зв’язків і незамінності громадських організацій для соціалізації автономного індивідуума.

Чому саме «Стоп Корупції»?

Боротьба з корупцією – це не просто красивий мовний зворот, це реальна сутичка, в якій чиновники втрачають величезні кошти і тому йдуть для захисту своїх «мутних» схем на злочини.

Вся країна була шокована вбивством Катерини Гандзюк. У кожному куточку України казнокради йдуть на залякування активістів, знищуючи їхнє майно і застосовуючи до них фізичну силу. У Генічеську так само, як і в інших містах України, горять машини активістів.

Як тільки депутат, який розкрив корупційні схеми в комунальних підприємствах міста, подав проект рішення про створення тимчасової комісії міської ради для перевірки роботи комунальників, вночі у дворі його приватного будинку йому підпалили автівку. І поліція виявляє бездіяльність при розслідуванні знищення майна активіста. Суд двічі встановлював у своїх постановах цей факт, який підтверджує, що правоохоронні органи так само задіяні в корупційних схемах, тобто отримують ренту зі своєї ділянки «годівниці».

З чого довелось починати?

Досвід роботи у комунальному виданні швидко дозволив визначити, де саме в Генічеському районі генеруються основні грошові потоки. В околицях Генічеська корупційну ренту можна отримати з перерозподілу використання державних земель сільськогосподарського призначення, крадіжки з бюджету і мінімізації обов'язкових витрат при веденні курортного бізнесу. Я не став розпорошуватися на дрібні зловживання, які мають галасливий, але короткостроковий ефект, тому зайнявся питанням безоплатної приватизації землі на Арабатській стрілці. За цими матеріалами вийшло два повноцінних журналістських розслідування «СтопКору» – і вони якщо й не зупинили корупційні схеми, то ускладнили їхнє здійснення.

Іншим напрямком стала робота з місцевим самоврядуванням. Діяльність громадських організацій є низовою ланкою самоорганізації громадян. Але для вирішення конкретних завдань необхідна участь в представницькому самоврядуванні – і тут саме депутати різних рівнів є дійовими особами. Тому наступним моїм кроком був пошук депутатів, які прагнули змін у своїх громадах.

Через те, що війна дуже яскраво висвітлила як кращі якості людей, так і найбільш ниці, то й депутатський корпус розділився так само контрастно. Частина депутатів хотіла побудови нового суспільства, заснованого на демократичних цінностях, нетерпимості до корупції, верховенстві права.

Проте одного бажання змін недостатньо, і я поставив перед собою завдання навчити цих депутатів діяти. Одного лише використання трибуни заради виступів теж недостатньо. Депутату надано право представляти проекти рішень ради, які обов'язково повинні бути включені до порядку денного і проголосовані. До проекту рішення необхідно надати пояснювальну записку, в якій викласти мету, а також правові та економічні підстави рішення. Результати обговорення і голосування дозволяють виборцям зробити висновок про ставлення депутата до найбільш болючих питань громади.

Я не втомлююся повторювати, що виступ депутата створює тільки інформаційний шум, а проект рішення, навіть не прийнятий, є подією, яка тягне за собою наслідки.

Питання місцевого самоврядування можна і потрібно намагатися вирішити через голосування в раді. У гіршому випадку можна пояснити громадянам, що вони самі відповідальні за якість депутатського корпусу і наступні вибори – це їхній шанс на кращий вибір. А за цей час треба працювати над консолідацією активних громадян, кооптувати (вводити до складу виборного органу нових членів – ред.) їх в організації демократичного спрямування.

Які найбільші складнощі виникли під час цієї роботи?

Найскладніше домагатися зворотного зв'язку з чиновниками державних структур. Гоббс у «Левіафані» представляв державу, як біблійне чудовисько. Однак я вважаю, що держава – це абстрактне поняття, а реально є чиновник, який сидить на якомусь грошовому потоці й приймає рішення «в інтересі», і не завжди цей інтерес збігається із загальним благом. Для того, щоб змусити чиновника працювати в інтересах суспільства, треба знати його слабкі сторони, навчитися розмовляти зрозумілою для нього мовою, освоїти навички діловодства.

Але це не просто, тому, що у нашій бюрократичній машині є головна таємниця, яка лежить на поверхні й настільки очевидна, що її мало хто бачить. Ця таємниця – імітація службі народу і фейковість виконуваних завдань, як в поганому, так і в хорошому сенсах.

Заходячи в держустанови, думаєш, що потрапляєш в храм вікової бюрократії, а там всі ніби вчора народилися і далі, ніж до завтра не дивляться, нічого не готово, кожне завдання виникає нізвідки й вирішується заново, і всі начебто злегка зображують тих, ким не є. І ти думаєш, що хоч в смерті й податках, за висловом Бенджаміна Франкліна, можна бути в житті впевненим. Або, переводячи на українські реалії, злодійство та вбивство – вони-то хоч справжні? Але пригнічуючи, велика частина політичної машини не займається ні другим, ні навіть – що особливо прикро – першим: вона лише намагається надавати державні послуги, часто не без успіху, але, в основному, надає тільки враження.

І щоб не бути зачарованим виробленим чиновником враженням, треба бути компетентнішим за чиновника. Чиновники, здебільшого, знавці у своїй сфері, і для того, щоб вони ставилися до вас з повагою або страхом, не можна здаватися незнайком. Тому шкідливо братися за все підряд і всюди бачити тільки порушення. І треба розуміти головне – у чиновника тільки один ворог і це інший чиновник, який може прийняти рішення про недоцільність перебування цього «слуги народу» на займаній посаді. Чиновницька вертикаль –  це і сила держави, і її слабкість. Горизонтальні зв'язки в нашому «Левіафані» практично не працюють через те, що серед державних службовців відбувається постійна боротьба за грошові потоки, тобто кар'єру. А оскільки гроші люблять тишу, то гучний шум дуже шкодить чиновнику в добуванні ренти із займаної посади. І ось тут дуже корисний телевізійний ресурс «СтопКору».

Але чи дає це результат?

Плоди роботи почали проявлятися через три роки після створення місцевого осередку «СтопКору» – тепер навіть простий мій інтерес до теми змушує чиновника виконувати свої обов’язки.

Яскравий приклад цього – Азово-Чорноморська екологічна інспекція. При перевірці діяльності Генічеського міської ради Держаудитслужбою було виявлено, що місцеве комунальне водне господарство замість капремонту старих свердловин пробурило нові і, не отримавши дозволу на водокористування, качає воду на продаж.

Перевірка закінчилася в серпні 2017 року. Екологічну інспекцію я відвідав в липні 2018 року і поцікавився, чим викликана їхня бездіяльність у нарахуванні шкоди. І вже 3 серпня екологи подали позов про стягнення 582 тисяч гривень збитків державі. А слідчий поліції отримав дозвіл на виїмку документів щодо нецільового використання 1,5 млн бюджетних коштів при ремонті свердловин в рамках кримінальної справи.

Які плани на майбутнє? Над чим працюєте зараз?

Захищаючи інтереси громадян та їхні права, доводиться брати участь і в судах. Наприклад, за моєї як представника позивача участі, Генічеський районний суд розірвав договір оренди земельної ділянки, який громада використовувала під пасовище, а чиновники вирішили його зорати. Але в цьому випадку ще й розкрилася антинародність місцевого самоврядування, яке брало участь в махінаціях. Генічеські судді так само задовольняли мої законні вимоги про доступ до публічної інформації при виділенні ділянок Генічеською міськрадою.

Працюю також над темою використання сільгоспземель без сплати оренди, обсяги цих махінацій вражають. Сподіваюся, що невдовзі вийде повноцінний сюжет.

З літа працюю і над темою уникнення оподаткування суб’єктами туристичного бізнесу, який швидкими темпами розвивається в Генічеському районі після окупації Криму, але при цьому – за сприяння податківців – працює практично в тіні.

Спільними зусиллями разом з місцевими депутатами ми намагаємося навести законний порядок в одній з найбільш корумпованих сфер міського господарства – роботі комунальних підприємств. До речі, інформація про «свердловини», про які я розповідав, не лежить на поверхні й у відкритий доступ не потрапляє, тому що всім бенефіціарам афери очевидна їхня злочинна діяльність. В отриманні необхідної інформації мені допомогли саме депутати міської ради, які вірять в можливості правозахисного блоку «СтопКору» щодо встановлення законності та притягнення винних до відповідальності.

Але ж встановлення законності та покарання винних – це мала би бути прерогатива правоохоронних органів, але аж ніяк не громадських об’єднань. Якою, на вашу думку, має бути роль громадських організацій у суспільстві?

Відповідь не матиме сенсу без загальної картини, що склалася в Україні. У школі нас вчили, що є різні системи суспільно-економічного устрою: феодалізм, капіталізм, соціалізм. Також існує системи управління суспільством: диктатура, демократія, автократія та інші. Але класичних поділів і того, й іншого практично немає – все змішується більшою чи меншою мірою.

У США капіталізм поєднувався з рабовласництвом і був дуже ефективним, а при соціалізмі колгоспники були перетворені на рабів, працюючи за трудодні, без права виїхати в місто, при феодалізмі у великих містах розвивалася реміснича конкуренція і виникали осередки демократії, наприклад, Магдебурзьке право.

Не завжди демократичне суспільство може бути при соціалістичному ладі. Швидше навіть навпаки. Демократія можлива лише при конкуренції й конкуренції вільній.

В Україні після відділення від метрополії встановився феодальний лад. Нам зі шкільної лави говорили, що феодалізм в Західній Європі – це суспільний лад, де у власності малого кола осіб знаходиться земля, з якої вони витягують ренту, віддавши її, землю, в управління своїм баронам.

У нашому випадку активом, окрім землі, є ще і надра. І дивлячись на Україну неупередженим поглядом, можна з очевидністю побачити усі ознаки феодалізму: дуже вузьке коло людей володіє монопольним правом на природні ресурси й викачує з них ренту.

Але кепсько в цій ситуації ще й те, що рента виводиться з країни згідно з теорією Олсона і Макгрегора про кочового бандита (теорією виникнення держави, відповідно до якої державний апарат – це «бандит», що осів на деякій території), гальмуючи її розвиток.

Перебуваючи на даному етапі, Україна має перед собою приклади різних країн, і перевага наздоганяючого розвитку полягає в тому, що можна йти не сліпо в невідомість, а маючи досвід попередніх поколінь. Інша справа – куди ми хочемо прийти. Під «ми» я маю на увазі еліту і народ. Саме від еліт залежить те, яким шляхом піде країна. До речі, роль народу в цьому русі не настільки велика, як заведено вважати. У нас неправильно розуміють «конфлікт еліт». Конфлікт еліт – це коли еліти, не домовившись з головним арбітром, верховним правителем, звертаються до народу і виводять його на вуличні протести. Ми таке бачили в нашій сучасній історії вже двічі.

І корупція в нашій країні це не щось чужорідне, а необхідна умова існування системи влади. Визначення корупції прийшло до нас з країн «відкритого доступу», бувши викладеним Норте в його «Концепції письмової історії людства». 85% населення Землі й зараз живе в країнах, де вилучення ренти, в нашому розумінні корупція – це природні економічні відносини. Саме корупція дозволяє акумулювати елітам необхідні ресурси для боротьби між собою. Боротьба з корупцією зможе послабити можливості недемократичного управління країною і може привести еліти до необхідності встановлення відкритого доступу до політичних та економічних інститутів, які зможуть дозволити зберегти багатства і дати можливість швидкого розвитку суспільства. Тому не покарання винного в корупції, а створення умов, в яких корупція стане невигідною є завданням, яке я перед собою поставив.

З огляду на це, чи можливий успіх громадських об’єднань саме зараз і саме в Україні?

А що таке успіх? Успіх, як досягнення певної мети, всім зрозумілий. Однак яку мету ставити перед собою, кожен вирішує для себе сам. Для когось висвітлити проблему – вже успіх, хтось успіхом вважає задоволення інтересів всіх зацікавлених сторін, а для когось успіхом може вважатися розв'язання особистих проблем.

Найзнаменитіша історія успіху помилково приписується Ганді. "Спочатку вони тебе не помічають, потім сміються з тебе, потім борються з тобою, а потім ти перемагаєш" – авторство, між іншим, належить американському профспілковому активістові Ніколасу Кляйну, який виступив перед робітниками-текстильниками у 1918 році.

Але на одну таку історію припадають сотні, коли тебе не помічають, потім теж не помічають і потім не помічають. Чи не менше історій, коли тебе не помічають, потім сміються. Однак страшніше, коли тебе бояться, потім сміються, а все закінчується забуттям.

Коментарі