“СтопКор” дізнався, як на Київщині суд залишив в незаконній оренді державні землі

Українська міська рада Обухівського району Київської області надала в оренду на 49 років Володимиру Іванову дві державі земельні ділянки, які їй не належали на праві комунальної власності.

Законний власник намагався через суд повернути землю. Однак голова Обухівського райсуду визнав договір оренди легальним через те, що документ був завірений нотаріально. Далі сумнівну оренду узаконив і Апеляційний суд Київської області. Про це стало відомо активістам «Стоп корупції», які слідкували за розглядом справи у суді першої інстанції та в апеляції.

«Увагу наших журналістів привернув один із судових процесів, який відбувався в Обухівському районному суді Київської області, а саме справа №372/2583/17.

Звичайний, здавалось би, спір між двома фізичними особами щодо недійсності договору оренди земельних ділянок 2003 року. Але особливості – як завжди, у деталях.

Така, на перший погляд, проста справа слухалась самим головою суду одного з найбільших районів столичної області – Максимом Володимировичем Кравченком.

Поспілкувавшись з представником позивача, ми з’ясували, що безпосередньо перед судовим засіданням, яке відбулося 19 січня 2018 року, до кабінету голови суду заходив представник відповідача, провів там деякий час та вийшов у хорошому настрої.

Безумовно, ми не знаємо, про що вони спілкувались – однак в той же день у справі було винесено судове рішення на користь відповідача.

Яку ж позицію зайняв районний суд? Він прийшов до висновку, що договір оренди двох земельних ділянок на території Української міської ради для рекреаційних та культурно-оздоровчих цілей, розміром 0,172 га розташованою в районі садового товариства «Райсес» між основною приватизованою земельною ділянкою та захисною дамбою «Конча-Заспа-Плют» і розміром 0,0689 га, розташованою між основною приватизованою земельною ділянкою в садівницькому товаристві «Дружба» та захисною дамбою «Конча-Заспа-Плюти», який у 2003 році був укладений між Української міською радою та громадянином Івановим Володимиром Андрійовичем, є цілком законним.

Однак суд не зважив на те, що земельні ділянки знаходяться за межами міста Українка, а тому розпоряджатись ними (станом на 2003 рік) мала не міська рада, а районна державна адміністрація (в силу статті 12,  пункту А статті 17,  частини 5 статті 93, пункт 12 розділу Х перехідних положень Земельного кодексу України у відповідній редакції).

Також не зважив суд на те, що спірний договір оренди був зареєстрований 21 липня 2003 року, тоді як укладено його було лише 01 серпня 2003 року, що свідчить про явні порушення як процедури укладення та реєстрації такого договору (або навіть про можливі зловживання).

Позивач у справі – добросовісний власник двох земельних ділянок, межі та більша частина яких накладаються на землі, які нібито передані в оренду Іванову, – оскаржив це рішення до Апеляційного суду Київської області, однак і в апеляційній інстанції справедливості не знайшов, оскільки, цитуємо з постанови суду:

«Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначився із тим, що на час пред'явлення позову у позивача існувало визнане державою право власності на земельні ділянки.

Разом із тим, суд першої інстанції також правильно встановив, що і у ОСОБА_3 (Іванова – прим. авт.) існує право користування переданими йому за договором оренди земельними ділянками.

Таким чином при вирішенні спору суд мав визначитись не тільки з тим, яке право мала позивач, а також із тим, чи порушене це право і встановити особу, яка це право порушила.

Як правильно встановив суд першої інстанції, на час укладення оспорюваного позивачем договору оренди між відповідачами у позивача не існувало будь-яких прав на спірну земельну ділянку чи її частину, а отже цим договором її право не могло бути і не було порушене.

Посилання позивача на те, що договір був укладений з порушенням вимог земельного законодавства, яке діяло на час його укладення, щодо повноважень органів місцевого самоврядування розпоряджатись землею, правильно не були сприйняті судом першої інстанції як підстава для задоволення позову.

Виходячи з наведених вимог законодавства, позивач не може оскаржити будь-який правочин лише з тих підстав, що він не відповідає вимогам законодавства. Обов'язковою умовою для такого оскарження має бути те, що цим правочином на час його укладення, порушувались права позивача. Однак права позивача на час укладення договору оренди в 2003 році порушені не були, отже підстав для визнання цього договору недійсним судом не встановлено.

Тобто, на думку судів як першої, так й апеляційної інстанцій, законний власник землі не має права на захист свого порушеного права, визнаного самим судом, через те, що у 2003 році з порушенням вимог законодавства України щодо процедури та компетенції ця земля була незаконно передана в оренду.

Суто довідково. Судячи з відкритих реєстрів, громадянин Іванов є доволі забезпеченою людиною, у власності якої є 4 земельних ділянки, процедура придбання яких у світлі викладеного викликає певні запитання.

Позивач, за нашою інформацією, не зупинився на своєму шляху захисту своїх прав на належні йому земельні ділянки та подав касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційних інстанцій до Верховного Суду. «СтопКор» обіцяє слідкувати за розвитком цієї справи», – зазначають у «Стоп корупції».

Коментарі