Регіональна корупція: більшість злодійських історій відбувається у рамках закону і місцевої моралі

Те, що в Києві називають корупцією, у регіонах — звичайне життя. До нього не те щоб звикли, його просто не помічають. Тим паче що більшість злодійських історій відбувається тут у рамках як закону, так і місцевої специфічної моралі. А якщо іноді від жадоби й доводиться перейти межу, то на підстраховці стоять місцеві силові органи. Адже чужинців тут немає.

Нещодавно наша редакція виявилася приреченою доторкнутися до прекрасного. "Прекрасне" — це проект з аналізу корупції у п'яти східних областях України. Після року щоденного моніторингу всіх відкритих і напіввідкритих потоків інформації можемо впевнено сказати: корупції у східних регіонах немає. Річ у тім, що все, що в столиці вважається корупцією, на місцях — просто звичайне життя.

Та оскільки ми поки що не пройнялися регіональною специфікою, то все-таки вирішили описати найпопулярніші прояви цього життя. Принаймні для того, щоб дати відчути пульс глибинки. Отже.

Цупимо колективом

Безумовно, найпопулярніша схема вилучення народної власності — це рішення депутатських рад. Воно й зрозуміло: при колективній відповідальності максимум, чим загрожує незаконне рішення, — це скасування його через суд. Аналізуючи документи сесій, доходиш висновку: депутати можуть проголосувати за що завгодно, попри інтерес правоохоронних органів і ремствування натовпу. Яскравий приклад — Харків.

У цьому місті кілька років тому вигадали фантастичну схему роздачі землі "найкращим людям міста". Суть її в тому, що за законами ще УРСР житлово-будівельні кооперативи мають право отримувати наділи безоплатно. Фішка Харкова полягає в тому, що місцеві кооперативи — це не сотні харків'ян, які знемагають у квартирній черзі (як передбачав радянський закон), а буквально кілька маловідомих людей. Тому головне призначення кооперативу не побудувати будинок, а заробити грошей: після отримання землі відразу перекинути її на потрібних товаришів. У списку кінцевих одержувачів — уся еліта міста, навіть Михайло Добкін побудував собі будинок саме на такій ділянці. Так би мовити, не вважав за ганебне.

Розмах схеми вражає. З 2008 р. у такий спосіб було роздано 900 га міської землі, оцінна вартість — 4,3 млрд грн. Але більше вражає навіть не сума, а те, що схема живе й донині. Після Майдану-2014 місцева прокуратура було похопилася і подала цілий букет позовів про визнання таких земельних рішень незаконними. Річ у тому, що члени кооперативу згідно з тим самим законом від УРСР мали б стояти в черзі, бути молодшими за 30 років, ну й квартир вони повинні побудувати рівно стільки, скільки є членів ЖБК. Деякі суди вдалося виграти, проте лише деякі. У загальній масі зберігся статус-кво: "народу — народна влада, народній владі — земля".

Та найдивніше те, що навіть після всіх потуг прокуратури Харківська міськрада продовжила переможну роздачу. Востаннє акція відбулася в грудні 2015-го: три ЖБК отримали понад 35 га.

Тут важливо те, що рішення ухвалювали депутати вже нового скликання. До  якого вперше потрапила, наприклад, фракція "Самопомочі". Однак пікетів-демонстрацій чи інших неприємних історій для Геннадія Кернеса, який царює в Харкові, зафіксовано не було. Не зацікавилася тим, що відбувається, й преса, що, втім, не дивно: практично всі ЗМІ міста належать людям, залежним від місцевої влади.

Якщо ж згадувати про дрібніші гріхи, то можна з упевненістю сказати, що на кожній сесії будь-якого великого міста (принаймні на Сході України) ухвалюються рішення, від яких місцева громада втрачає, а конкретний громадянин — набуває. Починаючи від зниження земельного податку й закінчуючи роздачею в оренду приміщень. Наприклад, продаж землі місцевим депутатам із заниженням ціни у 20 разів від ринкової ми фіксували неодноразово. Ну, а оскільки відповідати за все це розмаїття барв нема кому, то, здається, принаймні найближчим часом змін тут не передбачається.

"Туалетна схема"

Попри непривабливу назву, схема дуже популярна. Суть її полягає в тому, що для отримання землі треба мати на ній будівлю. Будь-яку. Так, у деяких випадках роль капітальної будівлі виконував туалет, що й дало назву всій схемі.

Важливою обставиною є те, що величина будівлі ніяк не корелює з розміром ділянки. Власник будівлі на 20 квадратних метрів подає прохання місцевій владі віддати йому в оренду, а потім і на викуп "землю під будівлею" у півгектара, і депутати зазвичай не переймаються невідповідністю бажань прохача.

Сама схема ділиться на два етапи. Перший — отримати нерухомість, другий — оформити землю. Якщо з другим етапом усе більш-менш стандартно, то перший — це величезне різноманіття варіантів, починаючи від "купити" і закінчуючи — "легалізувати самобуд".

Трапляється, але дуже нечасто, й ще один варіант — умовити власника будівлі її задешево продати. Саме так за часів Януковича оточення мера Харкова Геннадія Кернеса переконало місцеву облспоживспілку відмовитися від будівель на кількох ринках міста. Далі вже все пішло торованою стежкою: передача комунальної землі в оренду новому власникові будівель, і відразу — викуп, причому на виплат упродовж п'яти років.

Що дивовижно в цій історії, то це вплив господарської діяльності на пам'ять керівників облспоживспілки. Хоча відтоді минуло лише кілька років, на запитання журналістів: "За скільки продано будівлі?", відповідь була лаконічна: "Не пам'ятаємо".

Погана пам'ять може пояснюватися тим, що покупцями ласих будівель стали партнери сина Кернеса — Данила Привалова. Принаймні все відбулося швидко, законно і без зайвих прес-релізів. Якщо на вулиці запитати будь-якого харків'янина, кому належать Кінний, Центральний і Сумський ринки, правильної відповіді не почуєте. Це не та тема, яку варто обговорювати містянам.

Старі добрі закупівлі

Закупівлі в регіонах порівняно з центром мають свою специфіку. По-перше, на відміну від Києва, тут можна вирішити питання переможця за дзвінком. Усі потенційні учасники отримують меседж: мовляв, тендер буде "під Івана Петровича", а тому не варто навіть пробувати брати в ньому участь. Відтак більшість корупційних тендерів на місцях — це гра для двох учасників, коли один прийшов перемогти, а другий — програти. Усі інші навіть не потикаються. У тих поодиноких випадках, коли на тендер потрапляє залітна фірма, її відсікають через  відсутність якогось папірця.

Фінансовий результат для бюджету очікуваний. Так, якщо ціна вирубки одного кубічного метра сухостою в Рівному коштує 445 грн, то в Харкові — 840. Зате все законно.

Особливо яскраво проявляється відсутність конкуренції на прикладі постачання харчів у школи, дитячі сади тощо. Здавалося б, простий товар приречений залучити десятки охочих. Не виходить. У всіх містах Сходу— всюди лише один монополіст, який ховається за різні фірми.

Останнім часом, щоправда, деякі бізнесмени, особливо дрібні, повіривши у повернення справедливості, заходилися невраховано реєструватися на тендерах. Тому закупівлі почали виводити в "тінь". Найпопулярніший метод — дроблення предмета закупівлі, коли купується не вся партія товару, а поштучно, після чого ціна дозволяє провести операцію без тендерів. Такий кульбіт уже вважається незаконним, але хто ж перевірить. Найвеселіше дроблення відбулося цього року в Слов'янську. Замовляли розробку кількох сотень проектів встановлення будинкових лічильників тепла, ну й саме встановлення. Поштучно виходило дешево, тому всі гроші злили на кількох ФОПів. Зате загальна сума — 5 млн грн. Непогане замовлення для невеликого міста, та ще й з неіндифікованою маржею.

Прислужитися народу. Дорого

Оскільки бюджетних грошей зазвичай на всіх не вистачає, а земля й нерухомість — ресурс обмежений, одним з найпопулярніших заробітків є залізання в гаманці громадян.

Монополія на автобусних перевезеннях, закупівлі втридорога мазуту для місцевих електростанцій, що потім лягає в тариф, платні паркувальні майданчики — підійде все.

Щодо останнього, то тут попереду України всієї, безперечно, Харків. Ще кілька місяців тому тут на паркувальному талончику було зазначено цілих три вигодоотримувача: комунальне підприємство, приватне ТОВ і ФОП. Тобто сесія міськради спочатку наділила правом збирати гроші комунальників, ті передали його приватникам, а потім усе це розпорошилося по ФОПах. У результаті наших підрахунків вийшло, що місто недобирає на оплаті паркування не менш ніж 5 млн грн на рік. І це за найскромнішими прикидками.

До речі, цифри реальних заробітків вдалося довідатися випадково: одне з ТОВ несвоєчасно сплатило податок, фіскали подали до суду, і так засвітили оборот паркувальників. Звичайно такі удачі трапляються нечасто: кеш узагалі важко відстежувати. А на правоохоронні структури надій небагато: щодо паркувальних майданчиків місцева поліція теж відкрила провадження, але, виходячи з емпіричного досвіду, воно згасне, як і сотні інших подібних.

Гроші люблять сліпоту

Хоча здебільшого регіональна корупція — законна (через рішення сесій або тендери з двома учасниками), зрозуміло, що зайві розмови однаково ні до чого. Тому часто найбільш неприємні в сенсі піару документи влада ховає подалі від людських очей. Скажімо, знаходимо земельну ділянку, на якій оселився чиновник, дивимося, як землю було отримано: "за рішенням районного суду, дата, номер". Заглядати в судовий реєстр можна навіть не намагатися — рішення там не буде. А вибити документ зі стін самого суду — практично нездійсненне завдання.

Або ось іще судове. Журналісти Краматорська зацікавилися, скільки грошей пішло на ремонт суду, який переїхав з Донецька. Дістали відмову. Мотивування: "Працівники суду, у тому числі керівництво, під час поїздок додому на тимчасово окуповані території Донецької області змушені перетинати блокпости незаконних збройних формувань". Тому поширення інформації про вартість та умови ремонту нового приміщення "на даний час може зашкодити життю та здоров'ю працівників і керівників суду".

Лідерами ж з приховування інформації є, безперечно, міськради. В архіві ухвалених рішень — просто зяючі діри. Не кажучи вже про те, що земельні рішення публікуються з приміткою: "список додається", тільки його немає. Про проекти рішень і поготів не йдеться — з голосу виносять усе, що тільки можна. Щоправда, місцеву пресу, як правило, такі нюанси цікавлять нечасто. Воно й не дивно: практично всі медіа належать "високим договірним сторонам".

Ну, а найкращою історією про відкритість влади стало розпорядження мера Харкова Геннадія Кернеса від грудня 2014 р. під назвою "Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, яким надається гриф обмеження доступу". У довгому списку пункт перший: "Відомості про фінансовий стан комунальних підприємств".

Отже, підсумовуючи наші відчуття від життя в регіонах, можемо ще раз упевнено написати: тут корупції немає. Її або не видно, або це не вважається корупцією.

А тому фактично єдиним шляхом до змін залишається банальне: постійна зміна депутатського корпусу через вибори й активізація правоохоронних органів. Коротше, чарівної палички не існує. Та навіть якщо вона є, махати нею доведеться довго й невтомно.

Джерело: ZN.ua

Автор: Олексій Шалайський

Інші новини

Коментарі