«Не у своїй шкірі»: лице та виворіт хутрового бізнесу в Україні

Заборона на хутрове виробництво охоплює все більше країн Євросоюзу. Вперше заборонила на своїй території звіроферми Великобританія – ще у 2000-му. У 2004 до заборони долучилась Австрія. У грудні 2012, будучи другим за величиною виробником норки в ЄС, схвалили заборону на хутрове звірівництво Нідерланди, виробництво норки поступово припиниться у цій країні до 2024.

У Хорватії заборона хутрового звірівництва прийнята у 2007 з 10-річною поетапною ліквідацією наявних ферм, аналогічним шляхом пішла й Словенія – в березні 2013, але з трирічним періодом. Станом на кінець 2018 року до ініціативи долучились Боснія та Герцеговина, Сербія, Македонія, Чехія, Німеччина, Данія, Норвегія та Люксембург. За межами старого континенту вирощування тварин заради хутра припинено у Японії та Новій Зеландії.

Прийняті під впливом зоозахисників зміни до законодавств США, Італії, Швейцарії напряму не забороняють діяльність хутрових ферм, але роблять їхнє існування економічно невигідним.

Щодня в Україні заради хутра забивають 1750 тварин

Офіційні дані Держстату: у 2017 році заради хутра було забито 629 200 тварин: 200 лисиць, 2900 песців, 400 нутрій, 622 700 норок


Навесні поточного року громадські активісти України також почали кампанію за заборону виробництва хутра під назвою ХутроOFF. Зоозахисники пікетували Верховну Раду та активно співпрацювали зі ЗМІ, де представили суспільству тези щодо екологічної небезпеки хутрових господарств та негуманного ставлення до тварин на звірофермах.

Після перегляду цього ролика принаймні автору цих рядків стає соромно за лисячий комір на дублянці та кролячу шубку. Тож не дивно, що петиція за заборону діяльності хутрових ферм в Україні набрала достатню кількість голосів і головний законодавець країни був вимушений її розглянути.

І що ж там у ВР?

А в профільному комітеті, на розгляд якого потрапила петиція, з’ясувалось, що не все так просто. Заборона діяльності хутрових ферм у тому вигляді, в якому її вимагали зоозахисники, може вкрай негативно вплинути на суміжні виробництва. Комітет з питань екологічної політики зазначає, що така заборона потягне за собою, зокрема, й питання про виробництво шкір, оскільки хутрова сировина надходить з наступних джерел: хутряну й шубну овчину та кролячі шкірки постачають м’ясокомбінати, каракуль і смушки – каракульські заводи, а державні промислово-звірівницькі господарства та хутрові бази постачають хутро від звірівництва та хутрово-мисливського промислу.

Отже, введення заборони на виробництво хутра автоматично потягне за собою неабиякі зміни в діяльності м’ясокомбінатів, а веганство, з огляду на національну культуру харчування, навряд чи буде позитивно сприйняте суспільством.

До того ж, заборона такої сировини як натуральне хутро – зазначається у відповіді профільного комітету ВР – призведе до його заміни на синтетичні вироби, виробництво яких в десятки разів погіршить вплив на довкілля. Такі синтетичні матеріали не розкладаються у навколишньому середовищі та накопичуються роками, що дійсно може призвести до екологічної катастрофи.

Отже, чинне законодавство України на цей час залишається досить лояльним до хутрового бізнесу. І заборонений в країнах ЄС, він поступово мігрує в Україну.

То зрада це чи перемога?

А от це питання дискусійне.

Інвестиції в одну норкову ферму складають від 800 тис.євро

Це також: 30 робочих місць із конкурентною зарплатнею, надходження до бюджету та розвиток соціальної інфраструктури на селі


Протягом 2018 року зафіксовано щонайменше 2 випадки звернення іноземних інвесторів, які хотіли вкласти кошти у відкриття норкових ферм – у Житомирській та Львівській областях. З бюджетами у 800 тисяч та 10 мільйонів євро відповідно.

Окрім власне інвестицій, відкриття норкових ферм – це ще й створення нових робочих місць, яких так потребує сільська місцевість. Так, перший інвестиційний проект передбачає будівництво норкової ферми в Коростишівському районі на 5 тис. маточних голів. За 5 років інвестор планує розширити ферму на 10 тис. маточних голів, яка надасть 10 робочих місць під час будівництва та 30 робочих місць під час функціонування.

Це, не можна не погодитись, є позитивним фактором для депресивної та занедбаної місцевості. До того ж, іноземний інвестор вирішує не тільки проблему зайнятості населення, але й сплачує податки до місцевого бюджету, платить офіційну високу зарплатню, опікується соціальними об’єктами. У випадку з Хансом Олесеном – а саме він виступив ініціатором відкриття хутрової ферми у с. Квітневе на Житомирщині – він готовий до підписання соціального договору з місцевими жителями, який буде також визначати рамки соціальної діяльності підприємця. Окрім прямих інвестицій, які планує вкласти інвестор у підприємство, а це близько 0,8 млн євро та створення до 30 робочих місць, безпосередньо інвестором будуть здійснені соціальні заходи – ті, які будуть найбільш потрібні мешканцями.

Плюс забезпечення роботою суміжників, задіяних у процесах – від логістики, вичинки й до продажу хутрових виробів. І все це – надходження до місцевих бюджетів.

Так, наприклад, голландська норкова ферма ТОВ «Профуна», що працює на Житомирщині, за три роки свого існування сплатила до Сінгурівського сільського бюджету 1,5 мільйони гривень.

На перший погляд, здавалося б – однозначно перемога. Проте...

А ось і зрада

Тим часом на Київщині навколо норкової ферми «Вікінг» розгортається скандал. Але цього разу на сполох б’ють не зоозахисники, а екологи та місцеві. Підприємство в селі Велика Каратуль запустили ще шість років тому. І це – запевняють селяни – поступово позначилося і на якості води, і на повітрі. Неприємного запаху тутешня вода ще не має, але псуватися точно почала – кажуть місцеві. І для пиття змушені купувати воду в пляшках.

А щодо якості повітря – за офіційними висновками експертів Інституту громадського здоров'я ім. Марзєєва, у повітрі перевищено вміст метилмеркаптану. Це газ, який небезпечний при вдиханні, ковтанні, попаданні на шкіру.

Основними чинниками негативної ситуації стало, по-перше, розміщення комплексу із порушенням санітарно-захисної зони, в безпосередній близькості до селянських садиб, по-друге, недотримання проектних показників, по-третє, мінімізація витрат на устаткування та пристрої, які зменшують негативний вплив на людей та довкілля.

Кожна хутрова ферма продукує щороку 300 000 кг відходів*

Відходи життєдіяльності тварин, що незаконно скидаються у водойми та на поля, можуть призвести до екологічної катастрофи


* - згідно інформації ГО "Єдина планета"

Отже, інвестиції, робочі місця, достойний заробіток для людей, сприяння у розвитку місцевості, які спочатку обіцяють інвестори головам сільрад та мешканцям села, на практиці за рік-два можуть перетворитися на гори гноївки та екологічні проблеми.

Відповідно до пункту 23 Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 808 від 28.08.2013, тваринницькі комплекси для вирощування свиней (5 тис. голів і більше), великої рогатої худоби (2 тис. голів і більше), хутрових тварин (3 тис. голів і більше), птиці (60 тис. курей-несучок і більше, 85 тис. бройлерів і більше), є об’єктами підвищеної небезпеки.

І однією з найбільших проблем у тваринництві та звірівництві є утилізація відходів життєдіяльності тварин. Відходи ці, як би не було бридко це читати, становлять напіврідку субстанцію, яка містить в собі близько 400 небезпечних елементів, серед яких важкі метали, антибіотики, пестициди, гормони, а також патогенні віруси й бактерії, гельмінти. І у разі неналежного перероблення та утилізації ця субстанція потрапляє прямісінько до ґрунтів.

За даними Всеукраїнської екологічної ліги (ВЕЛ), систематичне потрапляння високих доз всього цього добра до ґрунту призводить до підвищення в ньому концентрації нітратного азоту, що веде до збільшення вмісту нітратів у рослинах. А просочуючись по всьому ґрунтовому профілю, гній призводить до забруднення підземних ґрунтових вод та зумовлює «цвітіння води» в найближчих водоймищах. Екологи також наголошують на небезпеці утворення на тваринницьких господарствах шкідливих газів, насамперед метану та аміаку. Повітря довкола таких підприємств насичене, як мінімум, аміаком та сірководнем. Постійний неприємний запах та вдихання шкідливих речовин разом з повітрям призводить до погіршення стану здоров’я людей, яким не пощастило із сусідством.

Тож to be or not to be? That is the question

Очевидно, що простої відповіді на питання не існує.

Бути чи не бути?

Що важливіше: інвестиції або небезпека?
Має вирішувати громада

Фахівці стверджують, що тваринницькі та звірівницькі ферми можуть та повинні бути безпечними для людей, тварин та довкілля. По-перше, звісно, повинні витримуватись санітарно-захисні зони.

По-друге, належним та нешкідливим поводженням з відходами життєдіяльності тварин є його компостування, внаслідок чого здійснюється утилізація відходів, утворення якісного компосту без запаху, без збудників хвороб, насіння бур’янів. Ба більше, такий компост може використовуватись як добриво з метою отримання екологічно чистої продукції та покращення ґрунту!

Щоправда, його виробництво вимагає неабияких вкладень на початковому етапі. «Технологія безпечного компостування – це майже цілий завод. Потрібен обладнаний майданчик, який буде містити не лише зону компостування, а й зону зберігання готового продукту. Розташування та обладнання такого майданчика обов’язково треба погоджувати з екологічними службами. Потрібне обладнання: навантажувачі, аератори, змішувачі тощо. Це все витрати, і витрати на початкових етапах чималі. Для отримання 10 тис. тонн компосту щорічно знадобиться вкласти від 6 мільйонів гривень» – підрахував начальник відділу органічної сертифікації та технології СОК «Перший національний аграрний кооператив» Микола Биков.

Проте ці витрати у підсумку не раз виправдаються: і урожаями, і покращенням екологічної ситуації, і розумним управлінням відходами. Вартість якісного компосту сягає близько $100 за тонну, а вермикомпосту – у два рази більше.

Отже, якщо не брати до уваги гуманізм стосовно тварин, життя яких слугуватиме лише появі ще однієї модної шубки або комірця, хутрові ферми мають шанс бути екологічно безпечними та приносити дивіденди не тільки власникам. Звісно, при умові дотримання законодавства, санітарно-екологічних норм, відкритості та постійного контролю за їхньою діяльністю, зокрема й з боку громадськості.

Саме через відсутність такого контролю наразі й відбувається конфлікт на Львівщині, де інвестор з Данії пропонує вкласти в бюджет області 10 мільйонів євро та створити найбільшу норкову ферму у Бродівському районі. Проте – за повідомленням громадського активіста Віктора Паласа – жодного презентаційного документа щодо функціонування ферми громада не бачила, а екологічний департамент ЛОДА має заперечення до поданого інвестиційного проекту.

Бо врешті-решт, за наявних умов та чинників, питання бути чи не бути хутровій фермі на території відповідної громади вирішувати повинна саме громада.

Любов Чуйко для «Стоп Корупції»

Коментарі