Екологи б’ють на сполох: звіроферми все частіше «годують» своїх сусідів – місцевих жителів небезпечними викидами

З 2010 року в Україні інтенсивно розвивається тваринництво, звірівництво, із залученням як місцевого, так і іноземного капіталів. Цей вид бізнесу дуже привабливий. Однак, із року в рік збільшуються факти невдоволення місцевих жителів, які проживають по сусідству з такими фермерськими господарствами.

Останнє обумовлено тим, що фермери все частіше «годують» своїх сусідів – місцевих жителів викидами метану, аміаку, забруднюють воду, ґрунти, розкидають на полях перегній, створюють некомфортні умови для проживання людей через нестерпний запах.

Відповідно до пункту 23 Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 808 від 28.08.2013, тваринницькі комплекси для вирощування свиней (5 тис. голів і більше), великої рогатої худоби (2 тис. голів і більше), хутрових тварин (3 тис. голів і більше), птиці (60 тис. кур-несучок і більше, 85 тис. бройлерів і більше), є об’єктами підвищеної небезпеки.

Основними чинниками такої негативної ситуації є декілька чинників:

- розміщення тваринницьких, звірівницьких комплексів із порушенням санітарно-захисної зони, в безпосередній близькості до домоволодінь,
- недотримання проектних показників,
- мінімізація витрат на устаткування, пристрої, які зменшують негативний вплив на людей та довкілля.

Однією з найбільших проблем у тваринництві та звірівництві є утилізація відходів життєдіяльності тварин.

Наприклад, середньодобовий вихід рідких відходів від однієї свині становить близько 12 кг на добу, тобто до 4,4 тонн на рік.

Більшість виробництв користуються старим методом, тобто весь гній з будівель, де утримуються свині потрапляє у резервуари під ними, далі все це стікається у відстійники, що знаходяться вже за межами ферми. Ці відстійники називаються «лагунами».

Проте, на відміну, від справжніх лагун, ці абсолютно не радують нікого. Адже містять в собі напіврідку субстанцію, яка включає в себе близько 400 небезпечних елементів, серед яких важкі метали, антибіотики, пестициди, гормони, а також патогенні віруси і бактерії, гельмінти.

За даними Всеукраїнської екологічної ліги (ВЕЛ) свіжий гній (послід тощо) може викликати ерозію, «вигорання» та деградацію ґрунтів. Систематичне потрапляння високих доз гною до ґрунту призводить до підвищення концентрації нітратного азоту в ньому, що, в свою чергу, веде до збільшення у рослинах вмісту нітратів, що перевищує допустимі норми. Споживання ж людиною продуктів з підвищеним вмістом нітратів може привести до незворотних негативних змін в організмі. Також гній просочуючись по всьому ґрунтовому профілю призводить до забруднення підземних ґрунтових вод та зумовлює «цвітіння води» в найближчих водоймищах.

Надзвичайно гострою екологічною проблемою є утворення на тваринницьких господарствах шкідливих газів, насамперед метану та аміаку. Їх кількість може досягнути такої концентрації, що в разі аварії вентиляційних систем, тварини загинуть від задухи. Хоча й при повній справності систем вентиляції на свинокомплексах у працівників та тварин регулярно фіксуються отруєння газами та інші захворювання — хвороби шлунку, органів дихання, очей.

Проте не лише працівники ферм страждають від утворення газів, а й мешканці навколишніх територій. Адже повітря довкола підприємства насичене аміаком, сірководнем, алергенами. Постійний неприємний запах та вдихання шкідливих речовин разом з повітрям призводить до стресу, перепадів настрою, роздратування та викликає підвищений тиск, головний біль, запаморочення.

Також не варто забувати про потенційну можливість розповсюдження хвороб, які є небезпечними в першу чергу для домашніх тварин в найближчих населених пунктах.

Аналогічні проблеми із іншими тваринницькими господарствами, оскільки неправильна утилізація відходів може прямо вплинути на забруднення ґрунтів навколишніх територій - детальніше про це у матеріалі «Вода забруднена фекаліями тисячі норок»: по той бік хутрової ферми на Київщині.

Під час будівництва об’єктів тваринництва надзвичайно важливою умовою є дотримання санітарно-захисної зони, яка становить від 300 до 2000 м залежно від кількості утримуваних тварин, яка передбачена Державними санітарними правила планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України № 173 від 19.06.1996, Правилами охорони праці для господарств звірівництва, затверджених наказом Комітету нагляду за охороною праці № 96 від 27.05.1999.

Але, на жаль, частіше за все виробники в своєму прагненні отримати прибуток, нехтують правилами будівництва ферм та будь-якими санітарними правилами та нормами, не кажучи вже про ігнорування думки жителів тих населених пунктів, поблизу яких розташовані ферми.

Проте тваринницькі та звірівницькі ферми можуть і повинні бути безпечними для людей, тварин та довкілля.

Прикладом належного та нешкідливого поводження з відходами життєдіяльності тварин є його компостування, внаслідок чого здійснюється утилізація відходів, утворення якісного компосту без запаху, без збудників хвороб, насіння бур’янів, який може використовуватись як добриво з метою отримання екологічно чистої продукції та покращення ґрунту.

Такий компост містить мільйон спор корисних бактерій та грибків, які оновлюють ґрунтову мікрофлору, що сприяє покращенню біологічних процесів в ґрунті.

Технологія такого компостування – це цілий завод, який потребує затрат. Потрібен обладнаний майданчик, який буде включати не лише зону компостування, а й зону зберігання готового продукту. Розташування та обладнання такого майданчика обов’язково треба погоджувати з екологічними службами. Потрібне обладнання: навантажувачі, аератори, змішувачі тощо. Це все витрати, і витрати на початкових етапах чималі. Для отримання 10 тис. т компосту щорічно знадобиться вкласти від 6 млн грн.

"Проте ці витрати у підсумку не раз виправдаються: і урожаями, і покращенням екологічної ситуації, і розумним управлінням відходами. Вартість якісного компосту сягає 2–2,5 тис. грн/т, а вермикомпосту – 4 тис. грн/т", - вважає експерт Микола Биков, начальник відділу органічної сертифікації та технології СОК «Перший національний аграрний кооператив».

Тим часом, на практиці маємо іншу ситуацію. Не дотримуючись технології компостування на поля розкидають не добрива, а отруту - як для ґрунтів, так і для культур, які на них вирощуватимуться, тобто на поля потрапляє звичайний гній – послід від тваринництва та звірівництва.

Більш того, з метою отримання додаткового заробітку на небезпечній продукції деякі фермери здійснюють продаж так званого невитриманого «компосту» селянам під видом добрив. Однак, використовуючи такі добрива, люди самі отруюють свої землі та культури, що на них вирощуються.

Вирішенням нагальної проблеми є здійснення належного компостування з суворим дотриманням технології і часу його компостування, облаштування території з метою упередження негативних наслідків, а також впровадження на виробництві новітніх, так званих «зелених» технологій утилізації та переробки відходів, зокрема впровадження у виробництво біогазових установок.

Україна зараз перебуває на стадії створення передумов для екологічних змін. Зараз, нажаль, економічно невигідно бути на 100% екологічним. Але бути екологічно свідомим можливо і в наших умовах. Змінюючи власні звички та поведінку, можна впливати на оточуючих та змусити бізнес відгукнутись на ваші бажання і врешті решт досягти дивовижних результатів.

Інвестування у екологію є запорукою чистого довкілля, якісних продуктів для людей та здоров’я нації.

Коментарі