Бандитський Львів: історія «білявки в законі» Лесі Софієнко

За кожним політиком стоїть певний бізнес. І не завжди легальний. А кожна історія має свій початок. Коріння цієї сягає аж у буремні 90-ті. Від співмешканки кримінального авторитета до дружини скандального екс-регіонала, від простої львів'янки до одіозної агрорейдерки – журналіст «СтопКору» Ася Шевченко дослідила, як починалась історія Лесі Софієнко.

В Україні відділ по боротьбі з організованою злочинністю ліквідували ще у 2015 році. Відтоді майже всі архіви знищили. Отже, головні джерела інформації для журналістського розслідування – це розповіді людей, пов'язаних з кримінальним світом.

«У Львові це починалось як всюди. Жили хлопці в бідному районі, які дружили один з одним, разом грали в футбол, разом ходили в качалки, разом чи служили в армії, чи не служили, разом ходили на молодіжні розборки, у Львові це було дуже популярно, район на район. І почали виокремлюватися певні молодіжні лідери. Але й були угрупування старих досвідчених рецидивістів. Ці лідери виокремились, навколо них з'явилися люди, переважно їхні товариші, якби тепер сказали, побратими по кримінальному бізнесу, і вони почали коїти певні незаконні дії», - згадує журналіст-криміналіст Микола Савельєв.

Микола Савельєв – головний редактор львівської газети «Ратуша», вже тридцять років займається кримінальною журналістикою. Майже з усіма місцевими авторитетами пан Микола був знайомий особисто. Для нього більшість з них не просто бандити – це люди, за якими стоїть історія і причинно-наслідковий зв'язок. Він називає найвідоміші прізвиська: Завіня, Вася Хімік, Коля Рокеро, бригада котів та Рокс. Остання, до речі, розшифровується як районна організація колійових службовців. Їхня вотчина – привокзальний район. І саме про них ми поговоримо детальніше.

«Почали збирати данину з азербайджанців та дагестанців, які торгували на ринку, потім почалась торгівля автомобілями. Потім, звичайно, коли ці групи почали обростати кількісно, якісно, набувати структурованості, коли з'явилася зброя, коли з'явилися стрілки «бригада на бригаду», коли почали запихати своїх представників у фірми та банки, їхні люди почали з'являтися в правоохоронних органах, в податковій, на митниці, тоді це вже стали організовані злочинні угрупування», - розповідає пан Микола.

Українській комісар Катані – Валерій Кур – свого часу був одним із засновників Управління боротьби з організованою злочинністю. Крім того, пан Валерій був організатором та керівником Управління кримінальної розвідки в складі МВС. За його словами, у ті буремні часи нові авторитети буквально витісняли старих злодіїв у законі.

Валерій Кур пригадує, що тоді до лав так званих нових авторитетів потрапляли навіть ті хто був по інший бік барикади – навіть військові та силовики.

«Коли у тебе зарплата близько 50 доларів… звісно, багато хто йшов – вбиваючи дракона, ти сам стаєш ним», - коментує організатор і екс-керівник Управління кримінальної розвідки ГУБОЗ МВС України.

Знайомі з криміналом люди запевняють: те, що ми бачимо в бандитських фільмах здорових пузанів у ролях злодіїв в законі – відверта брехня. Як правило, кримінальні авторитети були худі і кволі, адже тюрма – не санаторій.. Одним з таких був легендарний Орест Завінський, відомий у Львові на прізвисько Завіня. З-поміж інших «роксівців» Завіня вирізнявся гнучким розумом та інтелектом, завдяки чому згодом міг повністю легалізувати свій бізнес. Та цього не сталося. Завінського розстріляли під стінами його ж будинку ще в далекому 1994 році. Злочин, як водиться, розкрито не було. Після смерті Завіні його люди розійшлися по різних бандах. Хтось створив свої, ну а Рокс очолив тодішній чи то чоловік, чи то співмешканець нашої героїні, Лесі Софієнко – Олександр Пстига на прізвисько Птенець.

Микола Савельєв зазначає: «Пстига тримав багато тем, в тому числі давав гроші на церкву, На храми жертвував великі кошти. Із Пстигою я знайомий не був, знаю, що він був досить жорсткий, інколи навіть жорстокий. Але та сфера, де він перебував, потребувала таких рис характеру. Ти мав бути нахабний, ти мав бути агресивний, ти мав бути жорстокий, інакше тебе просто з’їдять».

«Птенця» прибрали 20 років тому. І можна лише приблизно уявити рівень його доходів від кримінального бізнесу, якщо напередодні смерті він передав на будівництво храму 2 мільйони доларів США.

«Олександр Пстига загинув в 1998 році в барі Східна Кухня, на вулиці Дорошенко. Зайшла людина з пістолетом, він стояв з товаришем. Кілька пострілів, товариша, здається, зачепила куля за плече, він впав. І Пстигу вбили на місці. Людина, яка була з ним в кафе, поранена, вона потім загинула, коли був замах на Вову Морду, Йожик його називали. Його вбили. Як тепер у суді доведено, стріляв кілер Біба. На чиє замовлення – то питання», - продовжує розповідь пан Савельєв.

А пані Леся – кохана вбитого очільника Рокса – після цього перебралась до Києва, де стала впливовою бізнес-вумен. Та одне не дає спокою. Як співмешканка злодія, що за життя Птенця особливо не вирізнялась на фоні інших жінок кримінального світу, стала настільки успішною? За відповідями журналісти «СтопКору» звернулись до людини, яка тоді – у бурхливих 90-х – була по інший бік барикади – працювала у правоохоронній системі. Єдиною умовою нашого інтерв’ю була повна анонімність.

«На кому одружувались авторитети? На бандершах та проститутках - от Леся такою й була. Коли прибрали Птенця, там було 5 чи 6 вбивств одночасно, і його вбивство якось повз пройшло», - згадує співрозмовник.

Виключає наш інкогніто і причетність силовиків до вбивства авторитетного лідера (стиль мовлення оригіналу збережено): «Хто такий опер? Він має жити життям свого ворога. Ми приїжджали до них, бухали разом, а потім я питаюсь: хто у вас тут головний? Хтось відповідає, ми його зранку у відділок і “п**димо”. Потім питаюсь: будеш інфу зливати? Він мені: так. І всьо, ми кращі друзі. Повний порядок, я знаю що відбувається в місті. Наше завдання – їх не прибирати власними руками було. Наше завдання було стукнути їх лобами, щоб вони пострілялись. Так і сталось».

У свою чергу, журналіст-криміналіст Микола Савелєв причетність дружини до вбивства Пстиги заперечує. Каже, їй це було ні до чого. Адже вже у ті часи зв'язки, якими оперувала Леся, були впливовішими за зв’язки кримінального авторитета Пстиги.

Що ж відомо про старт «кар’єри» пані Софієнко?

Леся Софієнко народилась 27 жовтня 1961 року. Дівоче прізвище – Стефанишина. За інформацією, що розповсюджена в мережі, родина Стефанишиних була неблагополучною. Її мати і брат страждали від психічного розладу, що зрештою довело брата до самогубства. За освітою пані Леся – вчитель фізичної культури. Ще до вбивства Пстиги жінка зблизилась з бізнесменом Євгеном Сухіним. Той заборгував віце-президенту товариства «Енерготрансінвест», В'ячеславу Юшті значну суму. Юшту зрештою вбили. А у злочині тоді підозрювали… Лесю Софієнко. Та після 10 діб у Лук'янівському СІЗО Лесю відпустили. Більше питань у правоохоронців до жінки не виникало.

Такий кримінальний збіг змусив знову почати пошук зв'язків та важелів впливу Лесі Софієнко у тих самих буремних дев'яностих.
В часи, коли Львів заполонили кримінальні лідери, подібні події тривали в усьому СНД. У Північній столиці Росії авторитету набирає тамбовська ОЗГ на чолі з двома непересічними чоловіками. Перший – очільник угрупування Ілля Трабер, на прізвисько Антиквар, другий – хоронитель так званого «общака» Дмитро Скигін.

Наприклад, тодішній петербурзький віце-мер Володимир Путін пролобіював договір оренди пітерської нафтобази на 20 років з «правильною» фірмою. Тепер ця нафтобаза коштує 500 мільйонів доларів.

Цікаво, що сам прес-секретар вже президента Путіна навіть не спростовує зв'язок шефа з бандитським угрупуванням. Наводимо цитату з інтерв’ю прес-секретаря Володимира Путіна виданню «Нова газета»: «Скигін і Трабер свого часу працювали в Санкт-Петербурзі над проектом з будівництва нафтоналивного терміналу, в зв'язку з чим неодноразово офіційно зверталися до керівництва мерії Санкт-Петербурга».

У 1993 році у Скигіна з'явився новий партнер – Максим Фрейдзон. Наступного ж року разом вони створили нафтобереробну компанію «Совекс». Офіційно у «Совекс» було два засновники: 66% належало Скигіну та Фрейдзону, а 34% – знаходилися в офшорній компанії з Ліхтенштейну «HorizonInternational Trading», яку в побуті називали просто «Горизонт». В основному компанія «Горизонт» виступала в ролі «іноземного інвестора» в різних Скигінських фірмах у Росії. А В Ліхтенштейні всі питання з владою вирішував місцевий адвокат Маркус Хаслер. Поточне ж керівництво здійснював англієць Грехем Сміт.

За інформацією з мережі, у Лесі Софієнко також є бізнес за кордоном. А в ньому знайомі обличчя. Компанія SP-Works Electronics S.A. зареєстрована в Белізі під номером 146,842. Директор – Грехем Сміт. Компанія Dimention Art Enterprices S.A., також зареєстрована в Белізі, реєстраційний номер 146,841 та компанія Leamar Anstalt у Ліхтенштейні, реєстраційний номер FL-0001.513.500-3. Директором цих двох останніх компаній є Маркус Хаслер.

Всі ці три компанії є активними гравцями в енергетичній сфері і, звичайно, в аграрному секторі. Бо ж нинішній чоловік пані Лесі – екс-регіонал Володимир Пехов – помічник міністра аграрної політики та продовольства часів президента-втікача Януковича, міністра Миколи Присяжнюка. Цікавий пазл виходить, погодьтеся. Про зв'язок кримінального середовища України та Росії говорить і Микола Савельєв, головний редактор львівського видання «Ратуша».

«Що ця тема підконтрольна – це однозначно. І я був би радий, якби вона була підконтрольна українським правоохоронним органам. Але, на жаль, за моєю інформацією, вона підконтрольна правоохоронним органам Росії. І навіть не поліції, що просто ввела свою агентуру, а ФСБ», - наголошує пан Микола.

Зараз, коли минуло вже 20 років від вбивства Олександра Пстиги, встановити, хто його замовив – нереально. Хоча достеменно відомо, що одразу після вбивства авторитет здобув тоді ще нікому не відомий Вова Морда, людина Птенця. А Леся Софієнко стала успішною і заможною.

«Це не проста людина. Вона і сьогодні має вплив на енергетику, і сьогодні має певний вплив на ситуацію в тіньовій економіці», - коментує організатор і екс-керівник Управління кримінальної розвідки ГУБОЗ МВС України Валерій Кур.

Вова Морда, за паспортом Володимир Дідух, до речі, тепер повністю легальний бізнесмен. Нещодавно він особисто заявив про причетність до фінансування всеукраїнського об'єднання Свобода. А того, що в часи Помаранчевої революції саме його хлопці охороняли Юлію Тимошенко, він взагалі ніколи не приховував.

Нагадаємо, що останніми надгучними львівськими вбивствами перетину 90-тих та «нульових» стала серія розстрілів – Щадила, друг Птенця Базіла, Вова Сухумський. Потім, в один день, в одній квартирі прибрали цілу бригаду «артурівців». Артур Козьмін також був людиною Птенця.
Оперативники прибули на місце подій лише на другу добу. Згадують – в квартирі вже стояв трупний сморід. Голова банди лежав у ванній з келихом вина. Від келиха лише відкололась ніжка. Його охоронці сиділи за столом і грали в карти, мати Артура, Таміла, разом зі своїм водієм дивилась телевізор. В кожного з них в голові було по дірці. Жодних слідів спротиву не було. Кулі належали трьом різним видам зброї. Вочевидь, діяли троє людей, яких Артур знав і не боявся.

У вбивстві тоді запідозрили Вову Морду. Утім, той навіть не постав перед судом. Злочин розкрито не було. Цікаво, що на самого Морду було декілька замахів, в яких він ледь не дивом вижив. На Лесю Софієнко не було жодного замаху.

«Більша частина загинула, хтось зколовся, помер, хтось помер в тюрмі від передозу, хтось спився, дуже незначна частина пішла в бізнес. Зараз вони не люблять згадувати того, що вони були в криміналі», - підсумовує журналіст-криміналіст Микола Савельєв.

Його колега, Юрій Колесніков займається кримінальною журналістикою з кінця 90-х років. Каже: є речі, про які не слід говорити на камеру. Та сплеск організованої злочинності саме у 90-х роках, за його словами, має цілком логічне пояснення.

«Рішення про розвал СССР приймалось не в Києві, не в Біловезькій пущі. Воно приймалось у Москві», - вважає журналіст, - «Чому? Щоб ви просто уявили, що таке влада в Радянському Союзі: ви є хазяєм ситуації, допоки ви на посаді. Після того як ви полишаєте посаду, у вас є право три рази на тиждень користуватися службовим транспортом, за вами залишається спецзабезпечення, за вами залишається квартира. Але влади ви вже не маєте. І врешті решт це почало втомлювати партійну номенклатуру, і вони почали розхитувати ситуація в країні. А просто розхитати ситуацію неможливо, треба розхитати на всіх рівнях, в тому числі і на рівні кримінальної злочинності, щоб потім майно Радянського Союзу просто розділити між кланами, між групами в кланах».

Та й ліквідація місцевих авторитетів саме на перетині 90-тих та «нульових», на думку пана Юрія, теж не випадкова: «Коли ви бачите мільярдера, а у нього поважне комсомольське минуле – це нормально, це власне для цього і створювалось. Банди були тільки елементом, тільки важелем. Коли вони стали не потрібні – це сталось, коли ми говоримо про Україну часів пізнього Кучми, їх почали просто фізично знищувати. Когось сажати, або хто надто багато знав і міг говорити, почали просто фізично знищувати».

Організатор і екс-керівник Управління кримінальної розвідки ГУБОЗ МВС України Валерій Кур також повністю заперечує участь Лесі Софієнко у вбивстві чоловіка. Натомість приголомшує іншими подробицями: «Виявляється, це розподіл сфер впливу, в тому числі і на наркотрафік важких наркотиків. І ті, хто його замовляв – це не прості люди, і сьогодні вони в бізнес-еліті України. І це не одне самостійне вбивство. Воно знаходилося в ланцюзі, як одна з ланок, і воно не випадковим було. Це планомірне звільнення ринку для того, щоб діяти за принципом divide et impera: розділяй і володарюй».

Зрештою, буремні 90-ті у Львові змінились трохи спокійнішими нульовими, а нульові – майже повністю легалізованими десятими. Та чи зникла організована злочинність як така?

Команда «СтопКору» неодноразово показувала у сюжетах обійстя Пєхова-Софієнко площею майже в півгектара на столичних Осокорках. Побудований цей маєток на краденій землі. За даними публічної кадастрової карти, частина цієї території – комунальна власність. Про це знають і правоохоронці, і в Держгеокадастрі. Знає і ще якийсь добродій, який прикрасив красномовними білбордами ледь не весь масив Осокорків та Позняків. Всі все знають, та мовчать. Мовчить і сама пані Леся.

Історія Лесі Софієнко – одна з багатьох. Пан Микола, як львівський «старожил», розповідає таких з десяток.

«Що, не знають про вивезення безакцизних сигарет з-за кордону? Знають. Що, не знають які кошти пропадають на митницях, на всіх? В одеському порту, тут, у нас на Львівщині пропадають? Знають. А чому це не перекривають? Це ОЗГ чи не ОЗГ? Так, організоване. Питання в іншому. Ким організовано? Хто це організував? Це ж не Завіня. Завіні немає з 94-го. Ось тема... Її ніхто не досліджує, воно нікому не цікаво», - зітхає редактор «Ратуші».

Виходить, що з 90-тих років майже нічого не змінилось по всіх напрямках ведення бізнесу. Правила гри стали тільки більш витонченими, а сама її суть залишилась такою, як і була. «Та хто такі ми, журналісти, щоб розмірковувати на теми кримінальних банд… Так, пані Лесю?», - резюмує журналіст-розслідувач «Стоп Корупції» Ася Шевченко.

Усі деталі ексклюзивного розслідування доступні для перегляду в сюжеті Асі Шевченко:

Коментарі